вівторок, 2 січня 2018 р.

                                                                     Мундштук
                                                                                                                Михайло Севрук

         Вибір професії часто залежить від якихось причин ,які містично пов´язані з дивним збігом обставин. У моїй сім´ї три покоління, а то, мій тато Іван, я і син Олексій якимось чином пройшли процес залучення до своїх професійних обов´язків саме iз обставинами, які залучили всіх нас до вибору ремесел, пов´язаних із збігом обставин.
Так, як я народився в Радомишлі- місті , яке має зелені і мальовничі околиці ,то всі мої дитячі роки пройшли серед зелені лугових квітучих трав , лісових масивів ,річок і ставків.Дітлахами,коли у дома не мали праці по господарстві, ми цілими днями вивчали навколишній світ, пізнаючи різноквіття поліського краю, спостерігаючи за розвитком природи від весни і кінчаючи зимовими віхолами ,коли на снігу вивчали сліди різноманітних птахів і звірів. І так потрібно було волі, що садиба наша прилягала до лук і болота ,яким протікав рівчак Черча. Рівчак, або річечка ,на якій на початку ХХ століття була побудована водокачка .На водокачці була ціла система відбіру води. Потім пробігала фільтрація через піщаний фільтр ,а після хлорування її подавали до спеціального закритого відстійника , а вже потім водяними потужними насосами відкачували до водонапорної мережі міста.Саме водонапорна вежа в центрі міста служила як резервуар, з якого під певним тиском вода подавалася для споживання мешканцям і на підпрємства міста.
Часто з друзями ми вешталися в околицях водокачки,які були порослі величезними вербами і кущами верболозу.В рівчаку корзиною ловили рибу удюжки, піскаря, карася, в´юна і ще якийсь різновид риби, котру ніколи в жодному каталозі я не бачив. Це маленька риба подібна на гірщака і верховитку з відстіном луски золотистого кольору.Інколи можна було впіймати бичка, або невеликого коропця. Насоси у дію приводив дизель-мотор, який був знятий і привезений до Радомишля з якогось корабля.Коли він працював ,то вся лука була затягнута сивим смердючим димом від солярки. Двигун працюючи весь час пахкав ритмічними звуковими коливаннями. Про екологію ніхто не думав і місцеві жителі до цього звикли.Часто в болотистій траві траплялися мертві риби ,були то здебільшого в´юни. А між осокою, в потрав´ї були калюжі від відпрацьованих мастил. На мою думку працівники не мали куди діти мастила,то виливали на луки.
Тато мій також любив природу,адже виростав на Поліссі.Він часто ходив по гриби,збирав лікарські рослини, звіробій,серпоріз,безсмертник та заготовляв віники для бані.Адже він був любитель парної, до якої ходив до кінця свого життя.Він вчив нас з любов´ю відноситися до природи і часто брав мене і сестру з собою на прогулянки. Ми мандрували попід Черчею до урочища ,,Черча, або як казали місцеві ,,Глибокий яр,, в якому росли сосни, ялини,берези, а на кручах росла біла акація, яка укріплювала кручі від обвалів і ерозії грунту.Багато років місцеві жителі пасли там корів,збирали гриби,та лікарські трави.Але в цьому яру була і темна сторона минулих років.Німецькі окупанти розстрілювали там місцевих жителів єврейського походження і місцевий партійний актив.Тато показував нам те місце де конали розстріли.Він знав багатьох радомишлян, котрі там були розстріляні,адже працював з ними в кравецькій майстерні.Було там забито більше ніж 300 мешканців Радомишля. Пізніше їх переховали обабіч шляху по дорозі на Верлок.
Після того, як березові гілки для віників були зв´язані і назбирані лікарські рослини, ми вирушали додому.По дорозі завжди відпочивали біля місточка-кладки.Там за Черчею знаходився військовий склад і завжди ходив вартовий. Посидівши та отримавши вказівки-поучання від батька, ми йшли далі.Одного разу десь на початку 60-х років,коли мені було ще років 12, ми сиділи біля кладочки і я рукою намацав у траві мундштук для труби, який відразу показав татові і сестрі.А мій тато і каже: бачиш ,я колись хлопцем знайшов катушку ниток із голкою і став кравцем, а ти будеш музикантом.Я на той час уже був учнем Радомишльської музичної школи і навіть не мріяв стати музикантом.Але з часом пройшов шлях навчання в музичному училищі,консерваторії і працю в Заслуженому симфонічному оркестрі Держтелерадіо України. При Радянському союзі творчі колективи ніколи не виїжджали з України з концертами за кордон, а тільки з Москви і Ленінграда.І я не уявляв собі ,що колись буду виступати з оркестром в Німеччині у Мюнхені , в найкращому залі Європи , або в Парижі в Гранд Опера,чи в театрі на Єлісейських полях,центрі Жоржа Помпіду ,або в театрі Опери Буффе та багатьох інших концертних залах Франції,Іспанії, Італії,Португалії та інших країнах.Бувши артистом симфонічного оркестру, а потім асистентом диригента, я мав за обов´язок організовувати творчу підготовку оркестру. Я дивувався ,що коли ми приїзджали до залів , де давали концерти перед декілька роками ,адміністрація мене вітала, наче старого знайомого.Праця в оркестрі на гастролях завжди була відповідальна ,насичена різноманітністю репертуару і досить виснажлива .Але радість від виконаної праці приносила задоволення музикантам і диригенту, а тому ми відчували, що таким чином пропагуємо не Радянський союз ,а Україну.До нас після концерту приходили слухачі і в спілкуванні говорили,що вони раді ,що Україна як велика земля нарешті осамостійніла .
         З роками я став батьком, народилися діти, син і донька,то я завжди ,коли була вільна година ходив на прогулянки до київського лісового масиву Пуща Водиця. Коли ми приїздили до Радомишля ,то ходили до річок Мики і Тетерева ,різних ставків , побіля Радомишля, до Папірянського лісу і до великого Радомишльського. Одного разу під час прогулянки мій син Олексій знайшов записну книжку і ручку в траві , а мені пригадався випадок ,коли я знайшов мундштук для труби.Я сказав йому, як мені колись сказав мій тато, про вибір професії, що ти мабуть станеш поетом,тому що на той час син вже складав вірші,або редактором чи письменником.На що син відповів мені ,що це практично не можливо.Але час пройшов плинно і син закінчивши Празький університет і аспірантуру став і поетом, і перекладачем, і письменником та ще й головним редактором одного з літературних часописів у Празі ,який має назву “Плав”.А я тепер і не знаю , у що мені вірити, чи в містичний збіг обставин, чи в наполегливість і працьовитість ,чи в творчі надання особистості.Але вірю в одне ,що коли батьки будуть направляти і допомагати своїм дітям,то наслідки обов´язково прийдуть.А збіг обставин , здібність і праця принесуть творче натхнення і звичайно успіх.