Прага - 2020  Михайло Севрук

         Бджолиний рік.

 

Бджоли мають неперевершене значення у підтримці еволюційного розвитку світу. Ця комаха(Apis mellifera)  ніколи не була приручена людиною, як наприклад  птахи чи тварини. Людина її тільки пристосувала для своїх  цілей, а вірніше , для впровадження  передових методів  вирощування рослин, дерев, кущів , тобто для запилювання, збирання та  заготівлі меду, пилу, воску, прополісу  та інших продуктів. 

Але  що відомо про бджоли? Коли вони з´явилися на планеті Земля? Їхня роль у підтримці життєдіяльності Землі? Які способи розведення бджіл? Різновиди бджіл і характерні ознаки окремих видів бджіл.Річний  календар пасічника , який  залежить від кліматичних  умов і розвитку бджіл в окремому вулику.  Хто створив перший європейський вулик ?Які хвороби загрожують бджолам? Що відомо про хімічні обробки полів і як вони впливають на бджіл і людей? Порівняльні ознаки  окремих видів бджіл  за континентальним формуванням бджільництва.

З археологічних досліджень відомо , що бджоли появилися на земній кулі з появою рослин, які мали в собі пил і нектар, десь приблизно 140 мільйонів років, а можливо і ще раніше.Адже в сучасній добі неможливо точно відгадати подію, яка започаткувала зродження бджоли .Ми можемо тільки на основі археологічних знахідок і  на малюнках в печерах , а також на   Єгипетських , Палестинських та старогрецьких пам´ятках простежити еволюційний розвиток бджоли як комахи, яка поступово розвинулася в сучасного опилювача рослинного ківтучого різнотрав´я, дерев та кущів. За  припущеннями  дослідників бджільництва і  вчених, попередниками сучасних бджіл були  хижі комахи, які  нападали на інші комахи , та і  самі відвідували  квітки, і тому частково покривалися пилком.  В процесі еволюційного розвитку бджоли перейшли від хижого способу життя до живлення пилом рослин і нектаром.І залежно від кліматичних умов і рослинного світу, з якого бджоли видобувають нектар і пил, сформувалася сьогоднішня  бджола.Фактично це одина і та комаха , яка має постійне мсіце проживання  в Альпах , Карпатах, Піринеях, Кавказі, Криму, Африці, Америці , Австралії.  Усі види  бджіл на всіх континентах  мають багато подібних рис, але відрізняються регіональними особливими ознаками, які характерні  для тієї  чи іншої кліматичної зони і від рослин та квітів.

  В Україні є декілька різновидів бджіл . Всі вони формувалися  під впливом кліматичних  умов, а з часом і  при допомозі вчених-селекціонерів.   

Саме тому вони відрізняються забарвленням, розмірами, довжиною хоботка, агресивністю, плодючістю маток, стійкістю до хвороб та іншими ознаками.

В Україні  бджолярі використовують декілька порід бджіл.Найбільш поширені серед них: карпатська, українська степова , поліська,  середньоєвропейська , кавказька та інші.

1.     Карпатська бджола

2.     Українська степова бджола

3.     Поліська

4.     Середньоєвропейська

5.Кавказька бджола

 

 Карпатська  бджола: це бджола  раннього розвитку, ніж інші породи, і  набагато раніше  починає  медозбір, а також досить рано здійснює перший обліт. Бджоли  цієї породи  краще збирають нектар з рослин, в яких  не міститься цукор у великих кількостях.Вони активні запилювачі  садових і городніх  культур, а також рослин, які вирощують у теплицях.  Бджоли дуже миролюбні, позитивно налаштовані до співпраці з людиною, що дозволяє в більш простому режимі проводити огляд  вуликів. Порода не схильна до роїння, і якщо воно відбувається, то на це повинні бути вагомі причини, такі як закладені маточники, перегрітий  вулик, тісний вулик та інші. Карпатська бджола стійка  до мінусової температури і заморозків.

Українська  степова бджола:  має характерний сірий колір тільця і стандартний розмір хоботка. Бджоломатки української степової породи плодять до 1,9 тис. яєць, маса її – 200 мг, вона стійка  до захворювань, миролюбива, зимостійка, мала ройливість , але підходить тільки для регіонів з помірним кліматом.

Поліська бджола: у недалекому минулому всю центральну і північну частину Європи займала темна лісова бджола, яка на  Поліссі поширена як  поліська популяція Європейської темної породи бджіл. Вони великі і мають темно-сіре забарвлення, без жовтизни, мають короткий хоботок – 5,9–6,4 мм. Маса плодової матки в середньому 200–210 мг.За сприятливих умов матка відкладає 2000 яєць на добу і більше.Поліські  темні бджоли добре пристосовані до суворих зим, характеризуються високою зимостійкістю, перевершують інші породи по стійкості до хвороб: нозематозу, падевого токсикозу, європейської гнилизни. Пізніше ніж інші породи вилітають на медозбір. Середня медопродуктивність бджіл цієї породи 30 кг, а в сприятливі по медозбору роки може досягати 100 кг. Менш пильні, ніж бджоли інших порід. Схильність до крадіжок виражена досить слабо. Мають велику і стійку схильність до роїння. Злобиві, дратівливі. 320318317316

          Середньоєвропейська   бджола:  добре пристосована до суворих кліматичних умов, характеризується високою зимостійкістю, перевершує інші породи по стійкості до нозематозу, падевого токсикозу, європейської гнилизни.Бджоли, як правило, нарощують силу до цвітіння липи, гречки і ефективно використовують головний медозбір. Іноді зі значним запізненням перемикаються з гірших медоносів на кращі. Пилок і нектар можуть збирати до самих заморозків. Пізніше за південних вилітають на медозбір і раніше повертаються у вулики. Збирають багато прополісу.

320318317316

 Так як Україна розміщена у декількох кліматичних пасмах, то маємо можливість відслідкувати і  багато зміксованих порід бджіл а також  диких бджіл, в яких можна зафіксувати елементи Кавказької , Кримської, Азійської, Середньоросійської , Сибірської, Італійської, Альпійської(Кранька)  та іншіх  видів . Залежно від способу життя, харчування та кліматичних особливостей бджоли  мають більш  чи менш подібні особливості збирання нектару і пилу , але дальність польоту, їх  агресивність  та інші ознаки залежать від історичної спадщини сформованими попередниками.

Кавкзька бджола: за один день може облітати біля 8 квіток і її дальність льоту може бути 8 кілометрів, інтенсивно шукає мед і у великій кількості його збирає.Швидко шукає альтернативу будь-якому медоносу і йде на інший.Без проблем бере пилок і з червоної конюшини.Здатна визначати і кількість запасів нектару, і його доступність, і концентрацію.

Європейська бджола: облітає  від 4 до 6 квіток за день, дальність її льоту до 6 кілометрів.Але бджоли, які живуть в Африці, або в Бразильских джунглях, більші за Європейську бджолу , вони медоносніші, ніж на європейському континеті , досить агресивні, їх дальність льоту до 20 кілометрів і висота лету також перевищує європейські бджоли, адже в лісі де вони  знаходяться ,ростуть  могутні дерева, і щоб дістатися до нектару потрібно високо літати.Ці бджоли мають велике і сильне тіло та  крила,  і таким чином , добре вибавені для збирання меду у джунглях.

Український винахідник-бджоляр  Петро Прокопович  проживав у Поліському регіоні  на Чернігівщині. Від 1799 року він активно  присвячував себе бджільництву. В  1808 році  у його господарстві  налічувалося  580 вуликів із бджолами. Протягом  баготьох років Прокопович  намагався глибоко зрозуміти життя бджолиної сім’ї і вдосконалити  методи  бджільництва. Пошуки привели його до створення у 1814 році першого у світі розбірного рамкового вулика, в якому можна було вільно оглянути сім’ю і активно впливати на хід її розвитку.  В цьому вулику Прокопович  вперше виділив рамку в самостійну частину бджолиного житла, якою оперують сьогодні мільйони пасічників у всьому світі. Був зроблений визначний крок в історії бджільництва – розпочата епоха раціонального бджільництва.  Він застосовував методи, які далеко випередили його час.

 З дитинства я цікавився   бджолами,  адже народився у сімї, де з діда прадіда займалися бджільництвом. Мій тато і дід  розводили  бджоли, а також  всі чоловіки по батьковій  лінії. По материній лінії займалися також бджільництвом  і розводили бджоли. Ці  полісяки купляли землі та садили ліси і гаї , виготовляли вулики ,ставили на деревах  колоди з бджолами , щоб опилювати присадибні ділянки та насолоджуватися цілющим нектаром чарівних медоносних рослин, квітів та дерев.У Поліських землях з давніх давен бортництво було  розширеним і мало значиме місце у стосунках між людьми.Людей,  які займалися бджільництвом у давні віки і досьогодні поважають і вони завжди були в пошані.

Дослідник ХІХ століття Де Фліз, описуючи  побут Полісся писав, що в  Радомишльському повіті частина селян з державних та поміщицьких маєтків виробляє смолу, дьоготь і вугілля, виготовляє клепки для діжок, випилює дошки для дахів (дранка і гонта та ін). Частина плавить залізо і скло. Багато хто займається бджолами , тримаючи вулики біля хат або встановлюючи їх на верхівках сосен у лісах.У своїх дослідах він також надає  малюнки, де показує як полісяни  вилазять на сосни за допомогою довгих лан ,щоб провести огляд або відбір меду.

 У родині  я часто чув про бджільництво, про бджоли  та вcе що з ними повязано. Пам´ятаю, що коли мені було  років  5 або  6, до нашого подвір´я повинні були привезти декілька вуликів з бджолами.Тато тримав бджоли у Радомишльському лісі. Лісником був наш сусід Іван Березивський. Його батьки проживали по сусідству з моїми батьками біля річки  із загадковою назвою Черча. Це слово для слов´янського середовища зовсім не пасує. Я ж так і досьогодні не знаю етимологічну основу цього слова і  цієї назви. Але в сім´ї казали , що привезуть бджоли у наше подвір´я. Отож я весь час був зконцентрований на цій події. Мені було цікаво, що привезуть вулики з бджолами на возі запряженими кіньми. Я весь час думав, що  вулики привезуть  вдень , коли бджоли  літають, то  як вони їх  заженуть  у  вулики.  Але бджоли привезли вночі, а вірніше в 4 години ранку, а як відомо вночі бджоли не літають. Люди ,які привезли бджоли, навіть не розбудили батька. Вони тихенько перенесли 4 вулики і поставили в садку під яблуні, а потім поїхали по своїх домівках.Вранці, вийшовши  на вулицю, тато констатував , що бджоли вже привезли . Я звісно був розчарований, що не зміг побачити процес розгрузки та встановлення вуликів.

З часом, коли тато порався біля вуликів мій старший  брат, сестра і я весь час вештались біля бджіл , зазирали до відкритих вуликів , подавали батькові то димар, або ще щось , що йому було потрібно.Тато одягав захисний капелюх з сіткою. Ми ж ходили без сіток і час від часу отримували жала то до руки,то до обличчя , або просто до вільнго від одягу місця на тілі. Признаюся, що найбільше боліло, коли бджола давала жало до обличчя біля очей, або біля рота в губи. Я не пам´ятаю чи плакав чи ні , але пам´ятаю, що дуже боліло.Чомусь бджоли були сердиті і їм не подобалося , що ми влазили у їхній життєобіг, і порушували їхню повсякденну працю.

Бджолина сім´я це величезна за масою  і кількістю структура. В одній сімї, при добре розплодованій матці, можуть  бути десятки тисяч бджіл. Приблизно від  25 до 80 тисяч . В кожному вулику існує своя ієрархія, своя особиста система спілкування, своє розподілення праці , як у вулику, так і при взятці меду серед нектарового поля, дерев, та кущів. Якщо бджоли розвідниці знайдуть квіти, які дадуть можливість сильного  взятку ,то вони повідомляють всій  величезній бджолиній родині. Тоді вулик гуде, він весь у праці. І коли добра пора на взятку , то бджоли літають зі швидкістю ракети. На великих пасіках аж темно від бджіл. Приємно споглядати за працею бджіл.Їхня медитація заспокоює і дає натхнення на добрі вчинки  і до праці.

З розповідей батьків знаю, що  вони тримали і господарювали з бджолами навіть  і за другої світової війни.Тато мав два вулики лежаки . Одного  зимового дня у 1942- 43 році , коли проходила Сталінградська битва, до нашого подвіря завітали два німецькі вояки з емблемами ES, ES. Ці есесівці  підійшли до вуликів і почали відкривати верхні віка , щоб добратися до бджіл. Відомо, що того року зима була досить холодна і температура  навіть у Радомишлі, досягала  до -43  градусів.Тато подивився у вікно і подумав , що ці два дурні німці знищать бджоли. Він схопив у руки сокиру і вискочив на подвіря,  щоб захистити від загину  бджоли. Він відпихнув вояків , які хотіли поласувати медом, і позакривав віка , а їм українською мовою сказав , що хоче охоронити бджоли від загибелі, і що меду взимку в них не має,  а тільки для  корміння сім´ї. Німці вже почали клацати автоматами  і могли б забити батька, адже він вискочив з сокирою в руках. На щастя біля нас проживала етнічна німка і мати швидко побігла до неї і сказала , що її чоловік не хоче німців вбивати він тільки хоче зберегти бджоли, щоб  вони не загинули від морозу. Вона швидко прийшла і дала зрозуміти , що взимку бджоли у великі морози не можна вирушувати і відкривати, адже вони можуть загинути. Німецькі вояки постояли , щось погерготали між собою , покрутили пальцями біля висків, давши батькові зрозуміти , що він не в собі і пішли геть з подвіря.

По догляду за бджолами потрібно завжди дотримуватися системи і відповідно до пори року за календарем забезпечувати їх підкормкою, забезпечувати засобами води, старатися аби бджолини сімї були утримувані поблизу медоносних  рослин , проводити огляди щоб зконтролювати розплід, стан медових засобів і пилу. Продивлятися чи не має схильності до хвороб , стан вуликів,забезпечення проти  гризунів , та все що стосується нормальної життєдіяльності бджіл. Мені подобалося коли давали підкормку бджолам.Тато розводив цукор і наливав у деревяні годівнички з скляними вікнами. Але найбільше мені і братові подобався цукор , який тато купував для підгодівлі бджіл.У нашій коморі завжди були мішки з великими кусками цукру. Він був подібний до рафінаду, але був трохи забарвлений і мав інколи голубий або зелений відтінок. Куски цукру були досить тверді.І мій старший брат потроху брав ці куски цукру, а я пильно слідкував за цим і не міг допустити , щоб він сам ласував .Отож брат не крав ,а брав з мішка декілька кусків цукру і відповідно десь заховавшись молотком розбивав його на менші куски. Потім маленькими кусачками розкусував на маленьки шматки. Таким чином він мав на вулиці авторитет, пригощаючи,  відповідно до вуличної ієрархії хлопців,або вимінював за якусь річ. Як асистентові, мені також щось перепадало , а потім ділилися трохи і з молодшою сестрою.

Найкраща пора була , коли батько вносив до хати свіжий мед і наливав у миску. Цей смак памятаю і досьогодні. Він неперевершений. Хоча  сам вже багато років займаюся бджільництвом і маю якісний мед, але мало коли мій смак меду відповідає смаковим якостям того меду з далекого дитинства.

На жаль тато розводив бджоли  і доглядав за ними  тільки  до початку 60-х років.У ту добу правління Микити  Хрущова і з його хімізацією , яка проводилась насильницьким методом у сільському господарстві, гинули тисячі бджолиних сімей. У колгоспах застосовували  гербициди, вживали дуже небезпечний хімічний препарат ДДТ(дуст). Сам , коли  я ще був учнем Радомишльської школи №2 працював на полях радомишльського колгоспу і відчував, як дуст смердів після того як його приміняли на полях. Так трапилось , що декілька років по собі гинули наші бджоли, тато купував нові рої, але  наступного року вони знову гинули. Тато у ту пору хворів ,а ми ще були дітьми, щоб доглядати за бджолами і він перестав займатися бджолярством. Десь на горі у хліві і досьогодні осталися рамки, старий димар, сітка зіпріла від часу та куски воску. Вулики довго стояли в садку, в яких тато тримав пшеницю для підкормки курей.Згодом брат комусь їх віддав.

Із сімейних розповідей я чув від бабусі, що у її брата Себастияна Гарбара, який  проживав на хуторі Киянка поблизу села Меньківка, був липовий гай , а на деревах були приладнані колоди з бджолами.Чоловік мав сімю, тримав  господарство,  як було прийнято  по всій Україні. В період жорстокої колективізації, коли у в українців насильницьким чином відбирали маєтки,землі, ліси і ставки. До його лісу приїхала бригада комнезамів і почали різати дерева, щоб потім будувати колгоспні приміщення.Звісно, що бджоли вони не знімали , а вони серед зими падали на землю , вулики розбивалися , а бджоли висипалися у сніг і гинули. Місцеві люди бачили це все і повідомили  господарю. Гарбар Себастиян пішов подивитися , що ж робиться у його липовому гаї. Він походив, подивився  на бджоли , які гинули і сказав комнезамам: «хлопці ви ж хоча б вулики познімали , щоб не гинули бджоли» .На що вони відповіли: «твої бджоли ,то ти їх і знімай».Чоловік походив,  востаннє подивився  на свій ліс,бджоли, та прийшовши додому ліг і помер. Так і кінчалося господарювання багатьох поліських і українських господарів. Відібравши поля, ліси і природні рівєри  в українців їх або виселяли до Сибіру і вони там гинули, або потайки  розстрілювали їх.  Останні , які були маломаєтні піддалися тортурам, голодомору і були загнані у колгоспи, які мали структуру керівництва подібну з рабовласницьким .

Проживаючи багато років у Києві я  мав змогу вступити до колективного садового товариства. Дружина  на роботі, проголосувавши, витягнула число з номером ділянки. Та  коли я  приїхав подивитися ,то побачив піщану висушену землю , яка виглядала  як зарівняний піщаний карєр.Насправді ,там і був піщаний карєр. Але я не здався.У Києві на Червоному хуторі у ті 80-ті роки ставили висотні  будинки і ліквідували цілі вулиці та квартали. Деякі шофери , які відвозили лишній грунт на складування, привозили  продавати землю і до забудовників колективного садівництва. Я поступово купив 50 камазів чорнозему і розкидав , розрівнявши таким чином . Поступово посадив сад, прищепив декілька сортів груш і яблунь, купував і читав відповідну літературу  і планував розвести бджіл.Поблизу  був ліс, навкруги були поля колгоспу Малої Олександрівки. Був також великий сад у Великій Олександрівці.Все сприяло для розведення бджіл , але стала непоправна біда. Екологічна смертоносна аварія-катастрофа  на Чорнобильській АЕС, яка   змінила всі мої мрії .Я перестав надіятись на майбутнє. У мене на той час були малі діти і лікарі при огляді попередили ,що поки діти ростуть їх потрібно , при змозі , вивезти до більш чистої екологічної зони.

Згодом наша родина  переїхала до Чехії. Невдовзі я придбав будинок і почав розводити бджіл, адже спадкоємність  і любов до бджіл жевріли  у моїй душі ще  з дитинства. Познайомившись з місцевими бджолярами і вступивши до спілки  бдожолярів ЧР я  з двох сімей розширив  кількість бджіл. Доглядати і піклуватися про бджоли - це системна і посезонна праця. Адже бджола  має циклічний і повторюваний у певних порах року розвиток.І навіть взимку, коли матка не плодує, бджоли не сплять. Вони доглядають за маткою ,зігрівають вулик ,чистять його, підтримують температуру у вулику . Коли ж матка починає відкладати плід,то вони піклуються про нього , кормлять, напоюють і потім, коли  плід перетворюється із личинки в бджолу,то вони  навчають господарювати молодих бджіл ,спочатку у вулику, а потім і при заготівлі нектару і пилу.

В Чехії розводять в основному дав види бджіл : бджола медоносна темна , бджола медоносна  кранька.    

Бджоли ніколи не сплять. Інколи в осінні дні , коли відкриваєш верхнє віко і через пластикову плівку продивляєшся бджоли, то вони ведуть себе зпомалено , рухаються ніби у ві сні. На мою думку вони економлять і зберігають свою енергетичну силу, адже попереду довгі осінні і зимові місяці, які вимушують бджіл економити  мед і пил, як головний харчовий компонент їхньої життєдіяльності. Циклічний спосіб розитку бджолиної сімї необмежений і має свій розвиток протягом цілого року.Декотрі спеціалісти бджоляри розділяють розвиток бджолиних сімей  повязаних  з порами року.І сигналом до початку бджолярського року є весняні пилові засоби верби, лози, вільхи та інших дерев і кущів. Після зимових місяців бджоли активно за теплих днів заготовляють пил і з весняних  первоцвітів  по можливостів збирають нектар.Але на мою думку у бджіл  подібно до людського способу життя,все  пробігає плановано і не залежить від весняних квітів і пилових зборів.Вже на кінці літа кожна бджолина сімя плановано чи то успадкоємлено закладає нову генерацію бджіл,яка стане провідником і засновником нових медоносних бджіл у весняний час наступного року. Бджоли  у  різні роки стикаються з різкими змінами кліматичних умов, від спек і теплих відлиг до стійких і довгих  холодних  місяців, зимових віхол і морозів. Готуючись пережити зиму ці благородні комахи генетично перебрали від попередніх  пращурів навики виживання.А щоб вижити їх організм має особливу властивість підвищувати теплоту тіла і, таким чином, при гарних засобах меду і пилу,  при низьких температурах повітря, бджоли зігрівають себе і підтримують тепловий режим у вулику.Якщо  вулик добре ізольований  і має добре провітрювання ,то бджолам ні до чого сильні морози.Але потужні і сильні вітри їм шкодять ,охолоджуючи вулик.Як на мене,то бджолиний рік починається із закладки зимових бджіл, нової генерації , яка має підтримувати життєдіяльність бджолиної  сімї протягом осені,зими і до весняних первоцвітів.

Після останньої викачки меду починається лікування.До  вулику кладуть картонові  листи ,які оброблені Формідолом(мурашиною кислотою) і вже в середині серпня починають підкормлювати бджіл. В регіоні ,де розміщена моя  пасіка в кінці липня і на початку серпня вже нічого не цвіте.Сільське господарство веде одноманітне використання землі для вирощування ріпака,з якого потім роблять олію і паливо,а також багато вирощують зернових, і, таким чином, традиційні культури-медоцвіти  такі як конюшина, гречка, соняшник, гірчиця не сіються. Завдяки тому , що недалеко є ліс, яким протікають дві річки Цидліна і Ельба ,то бджоли мають змогу поповнити  свій пиловий і медовий запас.Чеські  бджоляри кажуть: «комбайни на поле, бджоли з поля».Таким чином, кормова база бджіл одноманітна і низька.Якби в серпні місяці бджоляри не лікували і не підкормлювали бджіл, то вони  б не мали змогу дожити до зими. Після Формідолу лікування проводиться Габоном, а вже в жовтні,листопаді і грудні бджоли лікують Варідолом.Після місячної перерви збирається спад, який лежить на білих підстилках .Спад сушиться і в посудинках, на яких пишуться дані про бджоляра , індефікачний номер, регістрійне число подаються для аналізу у Центральну ветеринарну службу для проведення лабораторного дослідження і аналізу на хвороби. Кожен бджоляр Чеської республіки повинен подати спад  на аналіз до лабораторії . Після проведення лабораторних аналізів відповідно підготовлюються  весняні приправи для лікування бджіл.

Розведення і розмноження бджіл має величезне значення для підтримки рослинного світу планети, адже вони  являються носіями ефективної спадщини землегосподарювання у світі. Якщо землевласники будуть вживати екологічно чисті міндобрива, то й збережуться бджоли і весь  тваринний і рослинний світ. Люина як вища  і єдина розумна істота  , повинна підтримувати екологію і застосовувати всі найкращі засоби для збереження всього рослинного і тваринного  світу і не допустити щоб гинули живі істоти , які тримають планету Земля при житті.   

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                           Світла пам'ять тобі Вадиме.

Довідавшись від колеги гобоїста  Ігоря Пономаря ,концертмейстера групи гобоїв  симфонічного оркестру  Львівської філармонії,  звістку, що у Києві помер відомий гобоїст і педагог Вадим Бойко спочатку  і не повірив. І  відразу захотілося пом’янути гідну і достойну людину ,яка була протягом півстоліття взірцем української виконавської школи гобоя. Адже знаю його як міцного, сильного і добродійного хлопа. Вадима  Бойка знаю від 1973 року ,коли поступав до Київської консерваторії  ім. П. І. Чайковського. Ми абітурієнти програвали свої програми у підвалі консерваторії. Це місце, яке  духовики за  неписаними  законами, окупували для занять .Раптом мене хтось почав гукати. Коли я підійшов ,то побачив молодого чоловіка ,симпатичної вдачі .Він запитав  мене чи я Михайло Севрук  і що я  маю грати на вступних екзаменах. Так трохи поспілкувавшись він сказав ,що чув про мене і що я маю надію поступити. Я не знав, що то був Вадим Бойко. Згодом ,коли я  вступив до консерваторії ,то наші зв’язки були постійні. Вадим був відкритий до всіх. Радо спілкувався, ділився своїм досвідом у виконавстві гри на гобої, виробі тростин ,підтримував молодих музикантів та учнів. У Києві є така традиція ,що всі оркестрові музиканти постійно спілкуються як на концертах  так і на інших культурницьких заходах. Хоча ми працювали в різних оркестрах він в опері, а я на радіо, то творчі зв’язки підтримували тривалий час. За сумісництвом я працював у музичній школі  № 1 ім. Якова Степового, а Вадим у київському музичному училищі ім. Р. М.  Глієра. Я посилав до нього своїх учнів серед яких відомі тепер гобоїсти Г. Кот і І. Болбот  та інші. З часом він запропонував мені також  працювати в Київському музичному  училищі .Так протягом  15 років ми  були колегами педагогами Київського музичного училища ім. Р. М. Глієра.  Я переїхав до Чехії, а Вадим став викладачем Київської музичної академії ім. П. І. Чайковського .

Знав Вадима Бойка  і слідкував його творчий шлях, як виконавський так і педагогічний, досить довго. Він був гобоїст від Бога ,який на Олімпі київської школи гобою  палав  50-років. Адже  будучи молодим юнаком у 1968 році став лауреатом конкурсу виконавців на духових інструментах. Відтоді він став авторитетом серед гобоїстів не тільки України, але і СРСР, Чехословатчини, НДР  та інших країн. Дуже тісні зв’язки Вадим  підтримував з ленінградським гобоїстом В. Курліним . У свій час в Ленінграді консерваторії  у класі В. Курліна навчалися студенти Вадима Бойка . 

Вадим походив з родини Бойків, а  моя дружина також із Бойків. Він цікавився Бойками їхньою культурою як етносом. Так трапилося ,що десь у 80-ті роки в Україні був неврожай картоплі  і Вадим запитав чи міг би він купити картоплю у селі де народилася моя дружина. І одного разу  ми з Вадимом та декілька артистів з оркестру театру , сіли на декілька авто і поїхали в Круті Горби. Пам’ятаю, що коли поверталися до Києва у пізні вечірні години, то в районі Василькова були сильні тумани і не було видно шлях. Приходилось декілька разів ставати, щоб продивитися дорогу. Вадим їздив зі мною і до Радомишля, де я народився, щоб познайомиться з моїми батьками. Знав і   його родину. В певний час наші зв’язки були досить тісні і довірливі. 

У 70-ті роки  під час навчання в консерваторії  багато разів був на спектаклях у Київській опері , де міг чути солове виконання Вадима Бойка у операх і балетах, які  ставились у театрі. І потрібно зазначити ,що завжди його виконання відповідало  високій  майстерності, раціонально виважені ,продумані і з  логічною  будовою фрази. З особистого спілкування знаю, що він завжди відповідально  готувався до спектаклів. Завжди був прискіпливий у підборі тростин, досконало вмів виробити тростину, шукав потрібний тембр звуку, досконало відточував технічні пасажи у солових партіях і як концертмейстер групи гобоїв домагався, щоб і його колеги були на високому професійному рівні. Звук його гобоя був м’який і  легкий ,а тембрально мав досить урівноважену теситуру від  глибоких тонів аж до самих високих. Мав досить широку динамічну шкалу від піанісимо до фортисимо.

Особливо мені  запам’ятався  концерт у середині 70-их років минулого століття у  залі Київської філармонії, коли Вадим  Бойко і Богодар Которович виконували знаменитий Концерт для  скрипки і гобоя- D moll Й.С.Баха з Київським камерним оркестром. Для мене ,тоді ще студента, було щось незвичайне послухати досконале виконання майстрів української виконавської школи. З роками забуваються деталі ,але добре пам‘ ятаю,  що партії скрипки і гобоя почергово  і з  майстерністю    передавалися виконавцями,  випливаючи з палітри оркестрового супроводу. У другій частині ,яка виконується повільно дивувався, як Вадим уміло  застосовував техніку  дихання,  виконуючи великі  фрази. Звук його гобоя нісся над оркестром , заповнюючи зал філармонії. Мені тоді здалося, що гобой у цьому концерті  звучав більш виважено ніж скрипка. Від тоді, послухавши у концерті Вадима Бойка, всі студенти гобоїсти, які навчалися у той час  консерваторії,  відчайдушно почали займатися ,адже це була велика інспірація.

Творчий шлях визначного українського виконавця гри на  гобої  і педагога Вадима Бойка заслуговує на детальне вивчення.Адже Україна втратила фахівця , якого ще в Україні не було. Були попередники,  наприклад О. Безуглий, але він не грав в оркестрі так довго.  Адже протягом всього творчого життя Вадим  Бойко заграв сотні  спектаклів у оркестрі Київської опери,в оркестрі  Київської філармонії, записав масу творів на Українському радіо та музики до фільмів на Київській студії ім.О.Довженка. Співпрацював  з видатними диригентами світу і України ,грав у відомих  залах багатьох країн світу ,підготував і випустив у світ як педагог , багатьох музикантів, які гідно продовжують виконавську майтерність набуту в його класі.Він був у облюблений гобоїст багатьох  київських диригентів і вони радо запрошували його для  виконання  відповідальних оркестрових програм.   Його творчість потрібно досліджувати . Нехай пам‘ ять про Вадима Бойка  буде взірцем майстерності  виконавської школи гобоя в Україні.

 Хоч на сучасний стан я не проживаю в Україні ,але періодично слідкую за творчістю  українських музикантів і колег  з якими мав у молодості творчі звязки. Хотів би виразити глибоке спічуття усім рідним Вадима Бойка від себе, а також від гобоїста з Ізраїля Леоніда Гольцмана , у якого у свій час були досить тісні творчі і дружні звязки.

Вічна память тобі дорогий Вадиме!

В Празі Михайло Севрук

Грудень 2018 рік

               

Париж у весняні Великодні  чарівне місто.Всі вулиці чопорні ,чисті.На клумбах вулиць і бульварів цвітуть тюльпани,нарциcи і багато   квітів. Дерева випускають перші зелененькі листочки.На березі  Сени бігають чоловіки і жінки різних вікових скупин.Ніхто нікуди не поспішає,кожний зайнятий своїми речами і тільки туристи фотографуються для увіковічнення своєї пpисутності в цьому чарівному і магічному місті,що називається Париж.Був у цьому місті декілька  разів  і інколи  в думках проходять образи  вулиць,будов,мостів,костелів та інших визначних місць, i завжди думаю,що хотів би ще раз побувати і побачити все те , що  не встиг оглянути.

У квітні 2007 року ми з дружиною Марією були   у Парижі  у весняні дні ,коли французи святкували Пасху. Проглядаючи визначні місця та пам´ятки міста, ми, як і тисячі туристів з різних кінців світу, намагалися впереддень Пасхи побувати у Соборі Паризької Богоматері (Нотр-Дам де парі).У зв´язку  з тим,що всі бажаючі у суботу  попасти до  костела Нотр-Дам не змогли,то наступного дня під час недільної богослужби, нам всеж таки вдалося увійти. Недалеко собора ,перейшовши міст,можливо долучитися до огляду базару ,де французькі продавці пропонують для купілі всю атрибутику,яка вживається і призначена для пасхальних свят.Туристи купують в основному репродукції з  виглядами Парижа, костелів,мостів,триумфальної арки . Окрім церковної літератури та поглядів  продається безліч різноманітних квітів,солодощів та продовольчих товарів. А  перед костелем завжди збираються тисячі туристів з різних країн світу.Існує там своя пропускна система.Віруючі ,які конфесійно належать до костела Нотр-Дам, проходять і займають місця у костелі ,щоб  бути учасниками літургії, а всі інші і  туристи проходять ,а хто і зупиняється на невизначений час ,щоб послухати проповідь, хорову і органну музику та зробити фотографії.Проходячи будовою цієї величної споруди споглядаєш розкішні вітражи в яких зафіксовано ті найвідоміші сюжети з євангелійських розповідей про життя Ісуса Христа. Головний вітраж собору ,,Роза,, який розміщений над входом у собор. В центрі рози знаходиться Божа матір  в оточенні знаків зодіаку.Сонячні промені проникаючі через вітражі заливають собор радугою відтінків,придаючі інтер´єру собора магічність і таємність. Архітектура  і  живопис костелу відповідає найкращим взірцям світового мистецтва і в повній мірі  доповнюють  значимість собору.І  навіть не знаючи  французької мови, вслухавшись у слова ,які проголошує св´ященник до вірян  Латинські тексти Євангліє і молитви, всерівно  вдається розпізнати про що він говорить.На мою думку, щоб бути св´ященником у такому величному соборі треба мати великий талант, знання та обізнаність у релігознавстві,мистецтві та історії. Без перебільшення потрібно зауважити,що коли знаходишся  у цій визначній на весь світ  будові,відчуваєш радість від побаченого та  переймаєшся гордістю за людей, наших європейських попередників,що змогли побудувати цю прекрасну  споруду та  зберегли її від варварів , які в різні віки проводили наруги над християнами і літургічними спорудами. Адже відомо ,що цей храм Собо́р Пари́зької Богома́тері(Нотр-Дам де Парі) (фр. Notre Dame de Paris)  присв´ячений Діві Марії, являється  кафедральним храмом  Паризької архідієцезії.  Один з найпрекрасніших витворів готичного мистецтва. Стоїть на острові Сіте,  на місці першої християнської церкви Парижа, базиліки Святого Стефана. Ця церква була побудована на місці галло-римського храму Юпітеру , що стояв тут за часів римської влади. Собор є п'ятинефною базилікою. Висота будівлі становить 35 м, довжина — 130 м.

Здалека, ще на підході до собору, чути магічний і чарівний  перезвін дзвонів храму. Туристи, парижани, віруючі і так собі всі, хто знаходиться поблизу, стягуються до собору, щоб послухати вічність закодовану з дзвонах костелу.  Протягом останніх років дев'ять нових дзвонів, відлитих для Нотр-Дам де Парі в Нормандії і Нідерландах, зайняли своє місце на дзвіниці. Їх перший передзвін сповістив  про початок Великоднього богослужіння на Страсній седмиці."Нові дзвони на соборі Паризької Богоматері в Парижі уперше оголосили своїм дзвоном околиці і  вони    нагадують  той дзвін, який парижани чули в XVIII столітті".Заміна дзвонів була  приурочена до 850-річчя з моменту закладення першого каменя собору. Оригінальні дзвони були розплавлені у часи Великої французької революції для виготовлення гарматних ядер.Експерти спеціально звірялися з церковними книгами, щоб пересвідчитися, що дзвін нових дзвонів нагадує той, який видавали їх попередники у вісімнадцятому сторіччі.Водночас, десятки експертів з Франції і з-за кордону намагаються протидіяти знищенню цих дзвонів.Згідно з законом 1905 року, Нотр-Дам належить французькому урядові, який дає католицькій церкві ексклюзивне право його використовувати. Тож дзвони, кожен з яких важить по 767 кг-1,91 т, належать державі.У свій час архієпископ собору Патрік Жакен сказав в інтерв’ю виданню Le Parisien: "Дзвони не продають, їх не знищують, не переплавлюють. 2 лютого 2013 року ми осв´ятимо нові 8 дзвонів. Все, що ми робимо, відкрито, нічого не приховується".Він також додав, що вже 40 культурних організацій заявили про бажання забрати дзвони собі, але Патрік Жакен пояснив, що вони не належать церкві.

 У 12 столітті був підготовлений проект собору. Автором  був Моріс де Сюллі. В 1163 році за правління короля Франції  Людовика VII був  закладений  перший камінь  фундаменту. Будівництво тривало понад сто років. У 1245 році були закінчені усі башти,а у 1345 році весь костел.

Пасха завжди припадає на неділю. Понеділок також належить до свята, а тому крамниці  у ці дні зачинені. Більшість   історичних будов та музеїв  також  закриті. Головним подарунком у Франції  на Пасху є шоколадні яйця та зайчики. Яйця французи не фарбують і не розписують як у східно-слов’янських землях. Головна пасхальна літургія проходить у головному костелі Парижа Нотр-Дам. Її проводить паризький архієпископ, або кардинал. Під звуки головного органу костела , в якому виконуються твори визначних світових композиторів Й.С.Баха,  Й.Гайдна ,Франка та інших ,жіночий та чоловічий хори  костела співають літургічні  пашиї присвячені цій визначній події воскресіння Ісуса Христа. У всіх католичних костелах  проходить служба в один і той час, а тому якщо не можливо  стати учасником богослужби в Нотр-Дамі ,то можливо піти до іншого костела і бути учасником літургічних дійств.

Оглянувши деякі визначні місця Парижа,і пообідавши,та   покуштувавши французьськi вина  у затишному ресторанчику наш екскурсовод запропонувала нашій скупині проїздку по Сені.Безперечно ця  унікальна екскурсія триває в межах зони Парижа і знайомить екскурсантів з усіма визначними місцями, які прилягають до річки.Сюди входить Ейфельова вежа,Лувр,статуя Свободи,та всі мости ,які пересікають Сену.Пропливаючи річкою,вражаєшся ,що протягом всього маршуту берегами вештаються люди.Сотні ресторанчиків,бістро, відчинені .Світло заповнює своєю ілюмінацією всі будови, які стоять на березі.Звісно пропливали і біля кварталу,де проживають керівні державні мужі Франції. Протягом проїздки з усіх напрямків маячить Ейфельова вежа яка ,щомиті змінюється іллюмінацією світла і ніби   маяк попереджує про орієнтацію у  вечірнім Парижі.

Ціквим явищем  сучасної архітектури Парижа є  Дефа́нс або Ла-Дефа́нс ( La Défense) — сучасний діловий і житловий квартал в ближньому передмісті . Він  вважається найбільшим діловим центром  Європи де проживає 20 000  мешканців. І  кожного  дня на роботу сюди  приїздять 150 000 службовців у 1500 фірм та організацій, які розмістилися в Дефанс.

Будівництво кварталу, з його пішохідною зоною довжиною 1,2 км і шириною 250 м, почалося в 1955 році. Перша офісна будівля була відкрита в 1958 році. Зараз у кварталі Дефанс розташовується велика кількість штаб-квартир банків і страхових компаній. Найбільш вражаючими будівлями є Вежа Арева, Manhattan, Gan, CNIT (Центр новітньої Індустрії і Технологій), Вежа Фіат. Проте найвідомішою спорудою вважається Велика арка Дефанс, сучасний варіант Тріумфальної арки.  Назва Дефанс походить від назви пам'ятника La Défense de Paris, встановленого на честь солдатів, які захищали місто під час франко-пруської війни 1870 року. Пам'ятник створений Луї-Ернестом Барріасом у вигляді бронзової скульптури, що знаходиться там, де раніше була дорожна розв'язка комуни Курбевуа, тепер її можна побачити на тому самому місці перед церквою.

Пагорб, на якому сьогодні розташована Велика Арка, мав раніше романтичну назву Chantecoq (Півнячий спів). Вже при Людовіку XV було продовжено історична вісь від сьогоднішніх Єлисейських Полів у вигляді алеї, проте аж до 19 століття на пагорбі стояв вітряк. Однак власне забудова Дефанса почалася лише після заснування спеціальної фірми для перебудови кварталу — EPAD (Etablissement Public d'Amenagement de la Défense). Завданням EPAD стало розвантаження традиційних ділових кварталів біля Тріумфальної Арки і вздовж Великих бульварів, а також розвиток інфраструктури в кварталі Дефанс. У 1958 було зведено перший будинок на пагорбі Дефанс, разом з виставковим залом CNIT (Centre National des Industries et Technologies).

У 1963 почали вимальовуватися конкретні обриси нового квараталу. Обсяг офісних площ склав приблизно 800 000 м ². У 1970 було добудовано п'ять хмарочосів: Esso, Nobel, Aquitaine, Europe та Aurore. У тому ж році була реалізована одна з головних передумов побудови нового Сіті-кварталу на околиці міста — міська швидкісна залізниця (RER), яка з'єднує Дефанс зі станціями «Обер» (біля Паризької Опери) та «Тріумфальна арка».

70-ті роки XX століття, що минули під егідою екології та економічного розвитку, спричинили певні проблеми розбудови Дефанса. Як тільки стало зрозуміло, що нові висотні будівлі спотворюють перспективу Єлисейських Полів, в 1972 році пройшла хвиля протестів. Тодішній прем'єр-міністр Валері Жискар д'Естен, вже на шляху до президентства, виступив за припинення забудови кварталу. Крім того, нафтова криза 1973 року призвела до припинення проекту. Проте 1978 року новий уряд на чолі з Раймона Барра вирішив продовжувати будівництво.

Тепер почали будувати нове покоління висоток — нижчі; в 1981 відкрився великий торговельний центр. Після міжнародного конкурсу «Обличчя захисту» в 1983 році почалися роботи зі встановлення Великої Арки за проектом данського архітектора Йохана Отто фон Шпрехельсена; закінчилися роботи в 1989 році урочистим відкриттям пам'ятника.

У грудні 2005 голова EPAD Бернар Блед оголосив про претензійний задум «La Defense 2006—2015». План розрахований на 9 років і включає в себе будівництво 850 000 м ² офісів і 100 000 м ² житлових приміщень, будівництво трьох хмарочосів заввишки понад 300 м (Tour Signal, Tour Generali і Tour Phare) та реконструкцію вже існуючих будівель. У 2008 році, в рамках цього плану, було завершено спорудження будівель Tour Granite та Tour T1.