неділя, 15 липня 2018 р.


Сергій Юсов-  відомий  скрипаль українського походження, який   зарекомендував себе як в Україні, так і в Німеччині. Закінчив Київську державну консерваторію і аспірантуру. Будував свою кар’єру як соловий скрипаль- виконавець .Його концертна творчість пов’язана з концертами в Україні і в Європі. Довгий час працював концертмейстером  оркестру мюзик-холу в Гамбурзі, а потім в Штутгарті. Грає солові концерти , співпрацює з  різними    оркестрами  і ансамблями  ,працює  як педагог по класу   скрипки .Його дружина Неля Юсова  співпрацює з ним, як  акомпоніатор під час концертів і як солістка.
Знаю Сергія Юсова з молодих років .Познайомилися ми під час навчання  в Київській консерваторії. Але знаю його як загадкового скрипаля, який  інколи грав влітку в Радомишлі. Адже як з часом  вияснилося, що там їхня сім’ я відпочивала , під час канікул, а сам Сергій Юсов має пряме відношення ло цього міста,адже там проживали дві його бабусі.
Декілька десятків років ми  з Сергієм не бачилися і  зустрілися на концерті відомого українського  скрипаля  Кирила Стеценка, який проходив у Штутгарті . У  мене виникла думка поставити декілька запитань  Сергію Юсову  відносно  його творчої кар’єри ,педагогічної діяльності  і  про місто Радомишль.
М.Севрук- Сергію пройшло багато років від того часу ,коли ти взяв до рук цей інструмент скрипку? Хто тебе привів у світ музики і хто був твій перший вчитель  ,який підштовхнув тебе у чарівне  майбутнє музичного світогляду? Я знаю ,що твій тато був музикантом. Міг би в декілька словах розповісти про про батьків і їхній вплив на твоє формування як особистості.
С.Юсов- На мене дуже великий вплив мав батькo. Коли я був ще школярем, то він викладав у Київській державній консерваторії  ім.П.І.Чайковського і в Педагогічному інституті ім.М.Горького ,тепер ім. Драгоманова. Він  виховав цілу плеяду відомих українських музикантів, як у консерваторії, так і у педагогічному інституті . Вперше  на Україні він  захистив  дисертацію, присвячену хоровій  творчості  М.В.Лисенка,яка і сьогодні не втратила свою актуальність. Це перша праця мого батька і досить відомий твір. Що я хочу додати,що у дитячі роки на мене дуже великий вплив мала сімя Лисенків. Я  навчався на фортепіано у онуки М.В.Лисенка  Аріадни Остапівни і сина  Остапа Миколайовича.В мене є багато фотографій разом з членами сімї Лисенків ,які підписані власноруч Остапом Миколайовичем. Мій батько був завідуючим музею ім.М.В.Лисенка при консерваторії. Я Майже  кожного тижня  приходив до родини Лисенків. Вони проживали у пасажі поблизу Хрещатика ,а  інколи я, навіть ночував у них. Практично вважаю себе дитиною ,що виховувалася у сімї Лисенків.                                                                                                      
М.Севрук- Що ти можеш розповісти  про львівський період життя  і про атмосферу Львова кінця 50- років.
С.Юсов –Наша сімя проживала у Львові дуже короткий час. Але я тішуся з того і дуже радий, що народився у Львові, адже з дитинства увібрав у себе атмосферу цього чудового  міста і його культурні традиції. У Львові  батько дуже багато купував нот і грамофонних платівок і таким чином  створив цілу нотну бібліотеку. Деякі з них я привіз із собою до Штутгарта. Мій батько  був відомим фольклористом.
М.Севрук- Твоє навчання в середній музичній школі ім. М.В. Лисенка .Міг би ти описати тогочасний навчальний процес, керівництво ,педагогів ,учнів та  відношення учнів до занять, концертів і  творчий  ріст.
С.Юсов-Дуже яскраві спогади. У нашому класі «А» ,в який я прийшов у 1961 році, навчалися Кирило Стеценко і Тарас Петриненко. Навчали і виховували нас багато чудових педагогів. Директором був трубач   Олег  Павлович Білофастов. Кучеров Валентин Михайлович викладав музичні теоретичні дисципліни. Він також працював і  у консерваторії. Всі предмети викладалися на високому рівні українською мовою. А тому  всі випускники дoсьогодні вільно володіють рідною мовою. У скрипковому класі викладав відомий скрипаль Ілієзар Бендерський, який виховав  багато лауреатів міжнародних конкурсів, серед  яких є  Вадим Бродський. І тепер я  можу сказати ,що в школі ім. М.В. Лисенка педагогічна система була просто феноменальна. На заході не було такого рівня музичних шкіл ,яка була у Києві. Ще  хочу додати, що коли я при їхав у Гамбург і приніс свій диплом з консерваторії і школи ім. Лисенка, щоб відповідні уряди їх підтвердили,то вже наступного  дня я отримав підтвердження  про признання мого диплому в Німеччині. А з наступного дня я вже  міг працювати.
М.Севрук- коли ти вперше прибув до Радомишля і яке твоє було перше враження ?
С.Юсов- Вперше я прибув до Радомишля в 1958 році, коли ще не ходив до школи. Адже  досить добре памятаю свою прабабцю, яка померла в 1958 році. І вперше як ми переїхали міст, який  тоді ще був деревяний. Повернувши проїхали по майдані, на якому стояла церква, а потім проїхали трохи далі, де була стара автобусна станція. Далі ми пішли по вулиці ,яка тоді називалася Сталіна , потім Ломоносова, а в народі нижня вулиця .Перше враження сонце! Сонячне золоте місто. Золотаве таке. А на центральній площі біля церкви ,на тому місці, де потім був побудований кінотеатр ,там  знаходився старий базар. Мені здавалося ,що там метушилися сотні або тисячі якихось народів. Я з батьками  ходив  також на базар, де  пробували сметану ,сир та інші продукти. Для мене це було незабутнє, і досьогодні все стоїть перед  очима. В тому році я вперше із своєю бабусею побував у Радомишльській церкві. В Радомишлі проживали дві бабусі. Одна за прізвищем Бондар Ганна ,це мати моєї мами. Вона померла  в 1961 році  і похована на радомишльському цвинтарі. Та  ще дві Неоніла Степанівна ,це була моя бабуся і  Олена Степанівна ,це були дві сестри і всі вони проживали на вулиці Сталіна ,проти криниці, в будинку 66, потім це  був 72 ,біля  вчительки Ісаєнко Ольги Петрівни.
М.Севрук -З ким ваша сім’я підтримувала в Радомишлі зв’язки як сусідські так і приятельські?
С.Юсов –До Радомишля я приїхав ще зовсім малим в 1958 році. Наша сімя спілкувалася з чудовими людьми. Памятаю Ганну Іванівну Рогозінську, далі були рідні Ганни Іванівни із поляків сімя Міндак.В  сімї Міндаків я був майже кожного дня .Їхній батько Фортунат Францович –кравець шив досить якісні пальто, він  також займався перелицовкою старих речей. Я  добре знав його синів Казимира і Ярослава. Казимир працював на керівній посаді в лісництві і ходив у формі лісового господарства.Памятаю ,що  Радомишлі при лісництві був  найкращий духовий оркестр ,який на радомишльських парадах проходив у формі. Завжди на парадах відзначалися два найкращих оркестри лісництва і автороти.
М.Севрук-Що найбільше тобі подобалося в Радомишлі, чи ти  мав у дитинстві серед радомишлян друзів?
С.Юсов-В дитинстві я підтримував тісні звязки з сімєю Білошицьких. Батько Володимир очолював бригаду, яка відповідала за водопровідну систему міста. Він мав три сини і одну дочку. Старший син Леонід, другого не памятаю імˇя, але знаю, що він  загинув молодим. Молодший був Віктор і дочка Люда. Як мені відомо, то вона працює  вчителькою. З Білошицькими ми ходили на рибалку ловити пічкурів на Тетерів .А на Миці, проти пивзаводу, я прикормив місто і ловив інколи лини, а Льоня Білошицький печерував раки. То були незабутні моменти мого життя. Досить добре памятаю ,що на вулиці з возу продавали хліб і керосин. Памятаю майстра, який ремонтував телевізори за приiзвищем Гребельник. Спілкувався я з сімєю Прищеп,які проживали проти нас. Таня і Борис Никодимович , а у них були син Володимир  і Валентин. З ними ми дуже товаришували.
М.Севрук- міг би ти розповісти про роки навчання в Консерваторії ,про педагогів, в яких ти навчався в консерваторії і  аспірантурі. Про твоє залучення до концертної і педагогічної діяльності  і що ти думаєш про сучасну скрипкову школу в Україні і тогочасну ,коли ви з Кирилом Стеценком навчалися в консерваторії.
С. Юсов - Я думаю, що київська  і взагалі українська скрипкова школа це абсолютно  світовий рівень. Такі скрипалі як Олег Криса і Богодар Которович - це абсолютно скрипалі найвищого рівня,це  світовий рівень виконавства і педагогіки. Серед викладачів я хотів би згадати звичайно професора  Вадима Кириловича Стеценка, який завідував кафедрою. Після нього деякий час завідуючим кафедрою був Олег Криса а Потім Богодар Которович. У  Павла  Миколайовича Макаренка я навчався в консерваторії і аспірантурі по класу скрипки. Він закінчивши Московську консерваторію мав досить якісних студентів .Окрім скрипки був високим фахівцем і виконавцем  в ансамбльовій і камерній музиці. Я також багато брав і  від В.К. Стеценка і Манілова О.Г., а також у Абрама Штерна , який 42 роки був концертмейстером  симфонічного оркестру київського оперного театру. Це абсолютно феноменальний музикант.Одного разу він мені  сказав, що в своєму житті він  спілкувався з багатьма видатними скрипалями,  але нічого нового від них не почув, бо знав ,що все це було  закладено тут , у Києві.  Наскільки я знаю, то українські скрипалі дуже високо оцінюються скрізь, де вони представляють у своїх виступах Україну. 
М.Севрук- відомо ,що твоя дружина Неля  має добру репутацію як першокласна піаністка, акомпаніатор. Коли зав’язалася ваша творча праця ,внаслідок якої у вас народилися два  сини, які займають провідні місця в музичному орнаменті Німеччини?
С.Юсов –З Нелею ми зустрілися в 1980 році в Київський консерваторії. Це було досить легко і природньо. Відразу виникла ідея готувати концертні програми і давати концерти. Неля на той час була концертмейстером у класі професора валторни  Юрченка Миколи Яковлевича,  а також у класі  педагогів Володимира  Колокольнікова і Сергія Хмельова,які викладали ударні інструменти.
М. Севрук- зв'язок між тобою і Кирилом Стеценком триває протягом багатьох десятиліть. І концерт українсько скрипаля став можливим за підтримки тебе і дружини. Чи плануєте ви співпрацю з Кирилом   і надалі?
С. Юсов-З Кирилом Стеценком хотіли б продовжувати співпрацю і контакт з ним постійний.Будемо йому  допомагати з організацією всіх концертів, де б то не було в Штутгарті і по всій Німеччині.Це ж мій однокласник з 1961 року.Хотів би згадати ще одного однокласника Тараса  Петриненка.І сердечно згадую його чудових батьків - батька Гарінальда Кіндратовича, який був ведучим на українському радіо і телебаченні. І маму Діану Гнатівну Петриненко-видатну українську співачку.А Тарас - гідний син своїх батьків і України. Я пишаюся тим ,що свого часу навчався з ним і спілкувався.
М.Севрук –Сергію ,ти багато років проживаєш за кордоном і практично  не маєш спілкування в українській мові. Як так ,що ти і Неля досконало володієте гарною літературною мовою і легко спілкуєтесь?
С.Юсов- Це ж наша рідна мова і її забути не можливо. Навіть тут у Штутгарті я не маю можливості спілкуватися, але чим старшим я стаю, тім більше я відчуваю як я стаю українцем. Я хочу признатися ,що я ніколи не чув як Неля говорить українською мовою. Але їй потрібно декілька хвилин на адаптацію і вона чудово починає розмовляти українською мовою. Старший син прекрасно розуміє і говорить,  а молодший прибув малим і не вчив українську, але розуміє її.
М.Севрук- Перед тим, як подякувати за відповіді, хотів би ще аби  ти розповів, про творчість ваших синів, їхні  плани на майбутнє. І трохи про творчий процес і специфіку навчання  в німецьких музичних школах.
С.Юсов-Навчання відрізняється і можна сказати ,що не в кращу сторону. Тут кожен відповідає за своє навчання сам. Якщо ти хочеш стати висококваліфікованим спеціалістом ,то це твоя особиста справа. Старший син Андрій - піаніст, лауреат європейського  конкурсу імені  Шопена, він шопеніст. Нещодавно підписав контракт на 26 концертів у цьому році із відомими оркестрами- Штутгартською оперою і оркестром королівського балету Нідерландів .Він працює над записом всіх концертів С.Рахманінова із симфонічним оркестром Карлс руе,це ще  4 концерти. Молодший син Олексій – скрипаль. Він працює в Штутгартській опері. Він   концертмейстер  других скрипок. Цей оркестр ще називається Державний оркестр землі Баден Вюртемберг. Крім того грає дуже багато камерної музики ,солової  і в своїх концертах іноді виконує твори українських композиторів.
Щиро дякую Сергію  за змістовні відповіді і бажаю тобі і всій вашій  родині творчих злетів  і найкращих побажань.
В Празі 11.03.2018 Михайло Севрук