Борис Васильович Матвійчук - відомий український музикант, флейтист. Народився 20 лютого 1952 року у Хмельницькій області, Шепетівського району в селі Пліщин. У шкільні роки виховувався в дитячому будинку, де грав у самодіяльних колективавх на мандоліні,яку освоїв самотужки і співав у хорі і як соліст. Потім він був вихованцем у військовому оркестрі військової частини м.Ізяслав , де навчився грати на флейту. У складі духового оркестру він брав участь у конкурсі самодіяльних духових оркестрів у Києві в Жовтневому палаці, де його примітив військовий диригент підполковник Маркус, і запропонував йому приїхати, щоб продовжити службу вихованцем у військовому духовому оркестрі штабу київського військового округу. У ті роки в оркестрі служили відомі флейтисти М.Вайтрауб і В.Федченко ,тому Б. Матвійчук мав можливість добре підготуватися, щоб вступити до Київського музичного училища ім, Р.М. Глієра. В 1969 – 1973 р.р. він навчався в Київському музичному училищі ім.Р.М. Глієра по класу флейти у відомого українського флейтиста Верховинця Я. В. , який поєднував викладацьку працю з працею артиста симфонічного оркестра Київського оперного театра ім. Т.Г.Шевченка. Верховинець заохочував своїх учнів до виконавської і оркестрової діяльності.За роки навчання в музичному училищі Б.Матвійчук долучився до виконання творів світової класики таких як –Моцарт- концерт № 1, Моцарт -Анданте, Бах сонати 1-4, Глюк, Бізе та ін. В роки навчання формується його творча професійна майстерність, яка вдосконалювалася під час навчання в Київській державній консерваторії ім.П.І.Чайковського 1973-1978 рр.Його улюбленіі твори –Концерт №2 Моцарта, Бах- Сонати 1,8, Прокоф'єв- Сонатіна, Пуленк- Соната, Дютіє- Сонатіна, Цибін- Тарантела, Цибін- Концертне алегро та ін. Вступивши в консерваторію в клас професора В.Антонова , Б.Матвійчук пройшов шлях від студента до професійного виконавця. В 1975 -1976 р.р.він працює в духовому оркестрі Київського обєднання музичних ансамблів під керівництвом Косякова М.Б. В роки навчання працював в симфонічному оркестрі оперного театру ім. Т.Г.Шевченка. Там він долучився до виконавської майстерності, беручи участь у складі симфонічного оркестру в операх світової класики - ,,Дон Карлос", " Трубадур", "Кармен", балети-"Лісова пісня, Жізель, Лускунчик, Чиполіно. Від 1976 по 1990 р.р. він працює солістом оркестру народних інструментів під керівництвом Якова Орлова. Працюючи в Національному оркестрі народних інструментів, Б.Матвійчук навчився грати на сопілці, дводенцівці, окарині, на яких продовжує грати і сьогодні. З 1990 року Б.Матвійчук працює в Національній філармонії України солістом ансамблю Рідні наспіви. Характерні особливості – Б. Матвійчук має досконалий звук, поєднаний з відчуттям фрази ,без технічних обмежень.Окрім класичної флейти і піколо він володіє цілою шкалою продовжених флейт і сопілок ,на яких у складі ансамблю грає в концертах.В роки навчання в консерваторії Б.Матвійчук був досить свідомим студентом. Характерною особливістю його творчого росту було те, що він толерував різних виконавців, прислуховуючись до їхнього виконання і вбирав все найкраще у інтерпретації того чи іншого твору.Протягом студійного періоду він мав можливість слухати концерти майстрів світового рівня в залі Київської філармонії та оперного театра ім.Т.Г.Шевченка ,і черпати найкращі виконавські надбання музичних жанрів та епох. Б. Матвійчук, пройшовши шлях від студента до поважного музиканта і сьогодні дивує нас красивим звуком та віртуозною технікою, виконуючи твори українських і світових корифеїв композиторської школи.Протягом багатьох років він грав у оркестрі хорового і танцювального колективу ,,Дарничанка,, ,під керівництвом Пашкевича А.М, де здобував практичний досвід гри в оркестрі ще за студентських років. М.Севрук – в цьому році виповнилося 50 років, коли ти почав навчатися в Київській консерваторії ім.П.І. Чайковського, що найбільше лишилося в твоїй памяті від цієї події.За якими показниками ти підсумовуєш розвиток флейтової школи в Україні,зокрема київської школи. Б.Матвійчук - Київська флейтова школа-це насамперед її талановиті, широко відомі викладачі в музучилищі Верховинець Я. В. , в консерваторії_Проценко А.Ф. ,В.Антонов. По можливості підбирався концертний репертуар особисто для кожного учня, студента .Багато приділялося уваги праці над звуком, інтонацією, диханням, штрихами, технікою, грі в ансамблях.Це все сприяло швидкому росту музикантів, які в подальшому ставали високопрофесійними солістами та оркестровими виконавцями . М.Севрук- Борисе, ти грав у багатьох оркестрах і ансамблях .Яка найбільш особлива характерність у стосунках між виконавцями? Б.Матвічук- Стосунки між музикантами завжди були доброзичливі.Ми ходили один до одного в аудиторії, слухати виконання творів, дивилися на роботу професорів і навчалися в них мистецтву гарного стилю, трактовки творів. Особливо хочу відмітити таких викладачів як Проценко А.Ф. Антонов В., Носирєв Є.Р.Вони були високопрофесійні, ерудовані виконавці та педагоги. В оркестрах музиканти завжди проявляли солідарніть по відношенню до інших. М.Севрук- твій творчий здобуток в ансамблі Рідні наспіви. В яких концертах приймаєте участь і перед якими слухачами пропагуєте твори українських і зарубіжних композиторів? Б.Матвічук- З 1990 року я працюю в Національній філармонії України в складі ансамблю " Рідні наспіви". Гастролі відбувалися майже по всіх містах України та бувшого союзу.Ансамбль приймає участь в державних концертах палацу"Україна", освітніх концертах для дітей в шкільних закладах. Нас запрошували з концертами в Польщу, Чехію, Словенію, Сербію,Німеччину, Португалію ,Кіпр та Італію. В Італії ансамбль отримав гран-прі. За роки праці в різноманітних колективах я став лауреатом всеукраїнської мистецької премії ім. Нечуя-Левицького, кавалером ордена за заслуги 3 ступеня. На сьогодні флейтова школа України успішно розвивається та поповнюює музичний світ висококласними виконавцями. М.Севрук -Щиро дякую за відповіді .

На згадку про Василя Овсієнка

За молодих років чув, що у селі Леніно(давня назва Ставки) на Житомирщині, заарештували молодого хлопця за його політичні погляди, націоналізм ,та ще казали, що він ніби-то бандеровець.У центральній Україні та ще й націоналіст, бандеровець? Адже у регіоні Полісся на Житомирщині та Київщині московсько-совєтський терор був таким сильним та брутальним, що не залишилося нічого, що свідчило б про патріотизм та національну гідність людей.Із корінням були знищені усі паростки свободи та національної гідності , свідомості, а виховання молоді була спрямоване лише у любові до комуністичної партії і Совєтського союзу.Люди пам‘ятали репресії 30 -50 років, і шоб не мати проблем із каральними органами і репресивним апаратом не сунулись у політику, були інертні і поступово деградувались у політичному відношенні .Старше покоління , яке пройшло через страхіття чисток і репресій мовчало, а із молоді вирощували нові зманкуртовані кадри.Жовтенята, піонери, комсомол – це все, чим мусило пройти молоде покоління і брати участь у цих грах. Батьки, які не дозволяли своїм дітям вступати до цих організацій, мали проблеми із керівним та адміністративним апаратом.Дітей, котрі не приймали участі у молодіжних комуністичних спілках ганьбили і принижували.У школах та інших учбових закладах їм створювали нестерпні умови.Пройшовши особисто цю ,,виховну школу,, я якось трохи з недовірою поставився до цієї інформації, про арешт молодого краяна. Я поїхав навчaтися до Києва та якось і забув про цей випадок, хоч інколи й згадував про цю людину,призвіща якої зовсім не знав.Пройшли роки, Україна стала окремою державою, звільнилася від московських тенет, почали друкуватися книги та мемуари жертв політичних репресій, дисидентського руху, учасників Гельсінської спілки. Якось блукаючи на сайтах інтернету, віднайшов свого земляка, де довідався , що він був і являється патріотом України та належить до наймолодшої скупини дисидентів, котрі пройшли випробування в совєтських тюрмах і таборах. Це – пан Василь Овсієнко, письменник і публіцист, лауреат премії ім. В.Стуса. Писати про нього щось нове ніби й не має чого.Вже багато про Василя Овсієнка написано, та і він сам видав декілька публікацій та спогадів про учасників дисидентського руху України та СРСР. Саме він, у даний період свого життя, проводить величезну працю по збірці матеріалів та фотодокументації пов‘язаної з дисидентським рухом та наслідками терору органів КГБ СРСР, проти громадян України та СРСР.Як сам Василь Овсієнко каже:,, То св‘ята моя повинність задокументувати правду про борців за долю і волю України,,. Приїхавши у село Леніно я запитав як знайти сім'ю Овсієнків, хоча надії на зустріч з паном Василем Овсієнком і несподівався .Знав що він мешкає у Києві.По дорозі хтось із місцевих людей сказав, що бачив як Василь Овсієнко йшов з дітьми до батьківської хати, де зараз проживає його брат Микола.Будинок знайшов відразу. Увійшовши на подвіря, нікого не побачив, тільки на гавкіт собачки із хати вийшла дівчинка.Отож її запитав чи є дома хтось із дорослих.Поки дівчинка відповідала із садка вийшли двоє чоловіків, які прямували на подвіря в напрямку до мене.Привітавшись, я назвав своє прізвище і сказав, що приїхав познайомитись особисто з паном Василем Овсієнком , якого відразу впізнав, адже його фотографії бачив на сторінках інтернету.Моложавий, середнього росту чоловік,мав уважний проникливий погляд . У розмові із паном Василем Овсієнком мені хотілося почути його думки відносно сьогоднішньої політичної ситуації в Україні. Із багатьох творів та статей, написаних ним знав , що пан Василь Оасієнко високоінтелектуальна освідчена людина , яка уболіває за долю України її народу, культуру,мову,церкву та історію.Те що він сказав, співпало з моїми особистими думками.,,Чужинець править у державі,,.Десь раніше, читав історичну літературу про Україну і натрапив на думку ,що за царизму на Україні корінний український народ не був допущений до великого капіталу. Всі основні галузі промисловості були зконцентровані у руках російських капіталістів,польської шляхти,німецько-чешських колоністів або євреїв- вихристів.Саме капітал не працював на Україну та не розвивав політичні та економічні відносини для розвитку і створення державності , не підтримував розвиток освітянських та культурних осередків.Мова , література ,мистецтво корінного народу були заборонені. Діяли заборонні циркуляри і постанови відносно України. І саме це сказав В.Овсієнко , що нині капітал в Україні не носить національний характер і не створює економічні і політичні передумови для виконання українського законочинства, тому що майже усі засоби масової інформації належать людям, які байдужі до всього українського будь-то культура, преса, радіо, телебачення, інтернет, література і взагалі вороже ставлятся до надбань корінного народу.Із паном В. Овсієнком я цілком згідний, адже у своїй статті, що вийшла 17.7.2007:, « Рік великого терору.Пора робити інакшу історію » Василь Овсієнко пише : « Кількість жертв репресій, депортацій і голоду в Україні не піддається підрахунку. Це була приблизно третина українського народу. У результаті «чистки», яка тривала весь радянський період, ми залишилися без своєї національної провідної верстви, як отара овець – без пастирів. Ми залишилися нацією з неповною соціальною структурою. Панівна верства в Україні була – і досі залишається – неукраїнською або надійно денаціоналізованою. Бо вступити у комунізм українцем не можна було в принципі. Американський дослідник української трагедії Джеймс Мейс писав, що нинішня Україна – це соціологічно випалена земля, де “на нашій – не своїй землі” (Т.Шевченко) українці опинилося у ролі національної меншини, хоча вони становлять майже 80% населення... Далі Василь Овсієнко пише: Погляньмо на сучасний уряд України: чи багато знайдемо там українців? Та це майже така само «сборная СРСР», ціль якої не інтереси українського народу, а панування над українським народом. Бо Україна для них не батьківщина, а територія і населення, над яким хочеться попанувати. А українцям – лише популярна пісенька: «Запануємо ми, браття, у своїй сторонці». Проїдьте в київських маршрутках і послухайте ту російсько – тюремну попсу, що висилають з магнітофонів.Та музика не варта ломаного гроша .Пісні, якщо їх можна так назвати, наповнені грубими не цензурними словами , котрі слухають діти та молодь.І хотять вони того чи ні, змушені заучувати напамять цю похабщину, іншого вони не чують. Так як Україна була представлена на Євробаченні 2007, так і про нас думає світ.Вєрка Сердючка –це феномен пародійно-карикатурного мистецтва, яке наглядно показує що діється в Україні, які смаки до вподоби сьогоднішній зкриміналізованій базарній публіці. Про це можна сказати, як про криве дзеркальне відображення ситуації в Україні з її російськомовним ,,елітним,, керівництвом, бо саме ця шпана, що прийшла до коридорів влади, намагається довести Україну її народ, українську мову , культуру , літературу ,пресу до її повного знищення. На київському книжковому базарі продається величезна сила книжок, журналів, газет, але 99% російською мовою і тільки 1% українською.Коли проходиш рядами лавок з книгами, настає враження, що ти не в Україні, але в російському місті.Мене особисто вражає те приниження всього українського і де? У столиці держави, що носить назву Україна.Приїхавши у столицю на батьківщину, хотів спілкуватися на рідній мові, але місто ніби виродилося, спілкується лайливою мовою російського окупанта, і на запитання в українській мові відповідають грубо із презирством, та ще скрізь зуби.Оце незалежність? Оце самостійність?.Телебачення і радіо огидно слухати, адже інформація і новини подаються українською, а реклама і попса -російською. На превеликий жаль, у практичних побутових стосунках, починаючи від депутатської команди, судочинної, виконавської, адміністративної влади йде повне ігнорування державної української мови , а звідси і весь інформаційний простір України блокований новими капіталістами –підприємцями, які тримають в своїх руках засоби інформації і котрим все українське чуже. На даний момент в Україні виникла криза влади і президент вимушений був виголосити позачергові вибори до парламенту(Верховної Ради),щоб очистити його від осіб, котрі підозрюються у корупції та різних маніпуляціях. Тривала й довга тяганина між Верховною Радою, урядом та президентською адміністрацією скінчилася і переміг накінець здоровий глузд. Виборча компанія розпочалася.На моє запитання відносно виборів В. Овсієнко передбачає, що більшість українців зробить правильний вибір і проголосує за демократичні сили українського національного спрямування.Не можна допустити, щоб уряд та президентська адміністрація були антидержавні, як це було за доби президентів Л.Кравчука та Л.Кучми.Помаранчова революція показала єдність народу і що народ не хоче тільки косметичних реформ, а радикальних змін , які б вели до покращення добробуту людей, європейської інтеграції та подальших зв‘язків з світовою спільнотою.Потрібно брати державу у свої руки,піднімати та будити народ від вічної сплячки, інакше попадемо в рабство, в якому ми вже були.Адже сьогоденні економічні, релігійні, культурні державницькі стосунки затягують Україну у російські лещата.Чим далі Україна буде залежати від Росії економічно, духовно, медіально, релігійно, тим помаліше буде продовжуватися процес державотворення України.Василь Овсієнко є оптиміст, який правді дивиться в очі. Пройшовши навчання, як сам про себе каже, у« Мордовських університетах» та знущання тюремних катів у совєтських в‘язницях, він перейняв дух боротьби за незалежну Україну від мудрих та чесних людей - патріотів нашої землі таких , як Є Сверстюк ,О.Мешко, В.Симоненко,І.Дзюба,І.Світличний,В.Стус та інші. Він з надією дивиться в майбутнє ,хоч і констатує: « Така сумна перед нами руїна. Але не впадаймо у відчай. Ніщо само собою нам не зробиться. Маємо мирний час. Він працює на нас. Маємо свободу слова: стань на белебені і говори, що хочеш. І «ніхто не поведе тебе в кайданах». Тяжко, поволі, але українство відроджується й опановує Україною. Українців стає все більше в порівнянні з нащадками чекістів-енкаведистів і хохлами. Маємо під боком ослаблену Росію, яка ближчим часом не піде на нас війною. Тож закачуймо рукава і працюймо насамперед на звільнення свого духа. Раз Господь вихопив Україну з-над самісінької прірви – то ми Йому для чогось потрібні. Ми таки станемо повновартим народом, якому національний геній недарма пророкував роль творця нової цивілізації, де пануватиме Правда: ...Встане Україна І розвіє тьму неволі, Світ правди засвітить.