Концерт Кирила Стеценка у Штутгарті

Прага -лютий 2018 р. Михайло Севрук

Відомо ,що українська скрипкова школа має давню традицію .З давніх давен скрипка входила в культурне надбання українського музичного виконавства.

Кирило Стеценко -скрипаль,композитор,педагог , який носить в собі генетичний код українського музики,скрипаля ,котрий увібрав у себе всі традиції своїх пращурів,які були фундаторами українського музичного надбання.Дід- композитор ,диригент ,батько- скрипаль,професор кафедри скрипки Київської державної консерваторії.Сам Кирило, соліст- скрипаль, який десятки років веде сольну концертну діяльність як в українських філармонічних залах так і світових. У своїх творчих виступах грає музику різноманітних жанрів, починаючи з епохи бароко, класицизму, сучасної та новітньої музики і звісно української народної.

Скрипаль Кирило Стеценко підготував та провів ряд концертних програм різних за тематикою, і зокрема, концерт-присвяту «Скрипкове дерево роду». У програмі виконувалися шедеври Лисенка, Січинського, Стеценка, Косенка та Скорика. Ексклюзивом стають на концертах прем'єри авторських п'єс «Шалені коломийки», «Ой, діду!» та «Рок-Джига».

За роки творчої праці він зіграв понад дві тисячі сольних концертів в Україні, Росії, США, Канаді, Бельгії, Австрії, Португалії, Німеччині , Угорщині та країнах Середньої Азії. У своїй виконавській майстерності продовжує і розвиває творчі принципи і традиції Б. Которовича, Л. Когана, В. Климова, Ю. Янкелевича, В. Стеценка - своїх наставників у Київській і Московській консерваторії.

Протягом 1984-1987рр. і 1998-2002 рр. викладав на кафедрі скрипки у Національній музичній академії України. З 1999 по 2013 рр. очолював кафедру менеджменту шоу-бізнесу в Національному університеті культури і мистецтв. Виявляє творчий інтерес до класики, фольклору, джазу, рок-музики та експериментального мистецтва. Пише твори для скрипки, фортеп'яно та інших інструментів, створює вокальні цикли, музику для телепрограм і кінофільмів. Продюсує музичні фестивалі, конкурси, телепрограми. Нагороджений званням «Заслужений артист України» та орденом «Знак пошани» ІІІ ст. Очолює Київське відділення Просвіти.

Кирила Стеценка знаю від 1973 року, коли я поступив до Київської державної консерваторії ім. П.І. Чайковського. За віком я був старший на декілька років ,але навчався на два роки пізніше, тому що служив в армії . Я проживав у гуртожитку, а Кирило був киянином ,то ми мало коли спілкувалися ,але на акціях консерваторії часто бачилися. Кирило був сином професора і вважався елітою серед студентів. Вже в роки навчання він активно брав участь у різноманітних концертах як соліст так і в камерних ансамблях .А тому після закінчення консерваторії отримав працю соліста- скрипаля у Рівненській філармонії. Багато років наші дороги йшли іншими шляхами. Я працював у симфонічному оркестрі Держтелерадіо, а Кирило був солістом і викладачем. Інколи я бачив його на українському телебаченні, де він вів музичні передачі. Хоча наші шляхи і не перетиналися ,я все ж таки цікавився його творчістю , так само як і іншими випускниками Київської консерваторії .

Пройшло 40 років від закінчення консерваторії .Мій товариш і однокурсник Карл Нємечек, який проживає в Людвіксбургу запросив нас з дружиною до себе. Коли ми планували цю поїздку, то стало відомо ,що на запрошення подружжя Юсових, бувших киян i випускників консерваторії з концертом до Німеччини приїде Кирило Стеценко. Сергій Юсов відомий скрипаль ,а його дружина піаністка. Вони запросили Кирила Стеценка до Штутгарта і допомогли йому з організацією концерту. Сергій і Кирило були однокурсниками. Нагода поспілкуватися з бувшими випускниками, яких я знав і пам'ятаю більше 40 років,прийшла сама. Концерт проходив у залі ,який має пряме відношення до українців, адже цей зал знаходиться при Українській греко-католицькій церкві Штутгарта. Зал, в якому проходив концерт, невеликий і всі місця були зайняті. Так як ми з дружиною вперше були між земляками ,то відчули що всі між собою мають добрі стосунки. Господарі приготували ряд страв ,які традиційно готують на Масляницю ,перед великим постом. Як потім розповідала одна із організаторів концерту ,що млинці вони пекли цілу ніч. Але річ не про млинці ,а про концерт .

В концерті виконувалися твори українських авторів. Соната для скрипки Максима Березовського(Березівського).Твір був віднайдений в архівах Італії і написаний композитором в роки навчання в Болоньї. Березовський навчався у славетного композитора і духівника Й. Мартіні. Цей твір має форму класичної сонати і його фактура відповідає музичним канонам, які писали на той час усі провідні європейські композитори, такі як Мислівечек,Вівальді,Альбіноні,Моцарт та інші. На жаль творчість Березовського знаємо мало. Проте як композитор він стоїть в одному ряду з Веделем і Бортнянським , котрі писали музику для хорів, пов'язану з церковною православною літургією. Його музика ще не досить вивчена українськими музикознавцями. Композитор походить з Глухова ,але навчався і працював за кордоном. Слухаючи цей твір, вражаєшся досконалою формою вираження думок через музику. Березовський створив унікальний твір, пов'язавши українську філософську мрійливість з фундаменталізмом європейської гармонії .Твір несе у собі елементи симфонічності, хоч це скрипкова соната. Автор досить яскраво вносить форму сонатного алегро і варіаційність у розвиток головної теми. Кирило Стеценко своїм виконанням досконало провів нас картинами тогочасної Італії. Його скрипка звучала досить виважено і тембрально та інтонаційно відповідала тим найвищим стандартам світового виконавства. У своєму проведенні виконавець досить довершено будує фразеологію і розвиток теми. Кожний відрізок твору має свій мелодійний стержень ,який поступово тематично проходить через весь твір. Безперечно досить професійним був фортепіанний акомпанемент Нелі Юсової . Вона досить чутко реагувала на агогіку і темпові зміни. Доповнюючи своїм виконанням скрипаля, піаністка внесла яскраву палітру у виконання сонати. Протягом концерту прозвучали твори Миколи Лисенка Елегія, Кирила Стеценка (діда), Пісня без слів, ,Козачок, Вечірня пісня, та авторські твори і імпровізації такі як Е-ДUMA , Шалені коломийки, Ой Діду, Інтегральний Славень, Серце Бога та інші. В другому відділенні Кирило Стеценко показав віртуозну майстерність і досконалість імпровізаційної техніки, залучивши до виконання програми подружжя Сергія та Нелі Юсових і всіх присутніх слухачів концерту. Так склалося ,що в Штутгарті зустрілися шість бувших випускників Київської консерваторії .Кирило Стеценко-скрипаль, Сергій Юсов-скрипаль, Неля Юсова-піаністка,Карл Нємечек-трубач, Михайло Севрук -гобоїст, kомпозитор Вадим Журавицький. Два однокурсники- скрипалі Кирило Стеценко і Сергій Юсов - закінчили консерваторію і аспірантуру і працювали певний час викладачами Київської консерваторії .Сергій Юсов мав свої солові концерти як в Україні так і в Європі. Довгий час працював концертмейстером оркестру мюзик-холу в Гамбурзі, а потім в Штутгарті. Грає в оркестрах і різноманітних камерних ансамблях, працює як педагог по класу скрипки. Його дружина, закінчивши консерваторію, працювала на кафедрі духових інструментів у Київській консерваторії як концертмейстер у класі професора Юрченка М.Я. У Німеччині працює як педагог і виступає в різноманітних камерних ансамблях. Мають двох синів, які професійні музиканти. Один із них піаніст, а другий скрипаль. Тобто пішли тернистими стежками своїх батьків. Що цікаво, що Сергій Юсов має безпосереднє відношення до мого міста народження Радомишля. У юнацькі роки він часто приїздив до Радомишля, де на Нижній(Ломоносова) вулиці їхня родина мала будинок ,в якому влітку проживала. Багато разів проходячи біля їхнього будинку, я чув як хтось грав етюди, п'єси на скрипці, і навіть не думав, що колись у студентські роки познайомлюся з Сергієм Юсовим. Їхній будинок був поряд з будинком моєї першої вчительки Ісаєнко Ольги Петрівни. Була то добра вчителька ,педагог від Бога. Всі учні різних років з вдячністю пам'ятають її материнську ласку і опіку ,яку вона проявляла до малих підростаючих дітей. Вчила вона нас писати і читати і людським відношенням один до одного , а також вчила орієнтуватися у житті. Долями своїх учнів вона завжди цікавилася і знала, що я навчаюся у Київський консерваторії , а тому в розмові з родиною Юсових розповіла і про мене. Сергій знайшов мене і від тоді ми знайомі .Я йому розповів ,що в дитинстві інколи слухав під вікном їхнього будинку звук скрипки, і загадково думав, а хто ж то міг бути?

На концерті в Штутгарді був присутній мій товариш по консерваторії, відомий трубач Карл Нємечек. Він працював в симфонічному оркестрі Держтелерадіо України, в оркестрі Донецького оперного театру, Київській дитячій опері, і грав партію першої труби в Національному симфонічному оркестрі України. Був як і я викладачем у Київському музичному училищі ім. Р. М. Глієра. Декілька років викладав у Київському державному інституті культури. В Німеччині дає солові концерти , а також грає в різноманітних ансамблях і оркестрах. На батьківщині часто грає Київському Будинку Органної музики і в концертних залах Чернівців, Вінниці, Білої церкви пропагуючи твори сучасних композиторів і класицизму.Та я автор цієї статті.

Přidat komentář

---

 

Служіння ворогу

Зомбовані  радянським союзом , бувші  мешканці  України більше ніж по 25 роках розпаду  імперії зла і найбільшої тоталітарної системи світу продовжують   співпрацювати з правоприємницею цієї системи . Виховані  в тоталітарному режимі у свій час переселилися до інших країн  за допомогою  різних  організацій ,які допомагали вислизнути з тенет і катівень радянського союзу. Прагнучи до волі, свободи  і надихнувши свіжого повітря демократії ,по двадцяти з лишнім років їх  тягне ностальгія за старим  режимом, за славою і саморекламою, та співпрацею з московськими медіальними засобами ,які в своїх репортажах вихваляють російську армію, її офіцерів і загарбницьку ,,освободітєльную  місію ,, .А кого вони звільняють? Пропагуючи ,,руський мир,, вбивають під покровом російської церкви тисячі мирних людей України і забираючи  землі, так  як  це вони робили при грозному, петру, катерині і при всіх  романівцях,та при леніну ,сталіну,а токож при хрущові і брежневі.Режим слухняним  надавав  пільги  : військовим і різним силовим структурам  більше платив, ніж цивільним, надавав різноманітні продовольчі пайки і таким чином затикав горло, вирішував житлове питання ,надаючи квартири як офіцерам ,так і контрактникам, які зверх строкової служби прислужували системі , старшинам  рот , військовим музикантам, складникам та іншим. Тобто держава- окупант  у рамках  підтримки державності і апарату керівництва купляла  слуг із підневільних народів. У кожній області  України були військові частини, дивізії, в яких за макарони служили місцеві вояки. І  дивуєшся ,коли люди, що зазнали приниження від системи і підпадали під так звану п’яту графу ,звеличують  кадри тієї тоталітарної системи .Немає сумніву ,що коли такий єдинець співпрацює з ворожими медіуми ,то він стає на бік ворога. Адже приймає світосприйняття і його ідеологію, яка засвідчила прямою військовою агресією і захватом територій ,що вона є ворог. Протягом комуністичного режиму  військові були під контролем  спец служб. І за помилки  в орієнтації щодо політичних поглядів ,або за економічні розтрати їх судили,  виганяли або звільняли за власним бажанням.

Відомо,що деякі  люди лізуть у друзі до всіх, хто хоч трохи дістався до керівних постів ,пробився по службовій драбині ,або власною творчою працею  зробив успішну кар’єру. Ці особи   використовують  їх для своєї особистої реклами ,щоб заповнити нішу, яку замешкали в молоді роки, і таким чином не зважаючи на військову агресію  російського керівництва, яке розв’язало  війну проти України вірою і правдою дописують свої репортажі .Як на мій розсуд , це не моральний а й  зрадницький крок, відносно землі і країни  де ці люди народилися. Мільйони  вихідців з України за останні 30-40 років від’їхали у світ, але тільки  одиниці сповідують духовну приналежність  до батьківщини. Не має сумніву, що людина, яка народилася на Україні ,будь то українець  ,німець ,поляк, єврей ,або чех завжди буде поважати цю країну і вважати  своєю батьківщиною. Якщо  ми беремо національну  меншину ,яка проживає в Україні, має історичне родове  коріння, то  пройшовши виховання , навчання , і роки праці вона душею завжди залишиться українцем. Ці народи так  само як і українці були пригнічені  імперією  ,так само як українці пережили голодомор, голокост, висилки ,розкуркулювання ,грабування владою маєтків, статків, грошових одиниць ,історичних виробів мистецтва . Ці народи, котрі протягом століть проживали в українських землях мають пам’ятати ,що їхня батьківщина Україна. Нерідко чув як американці  висловлювалися і гордилися, що їхнє коріння з України. То чому ж коли прийшов знову ворог загарбати Україну її людей  і землю та  веде несамовиту пропаганду  за допомогою медійних, телевізійних та інтернетових  засобів ,проте  багато вихідців з України стали колоборантами, прийнявши догмати і так звані лозунги ,,руського міра,, про один народ, єдину церкву, єдину культурну спадщину і навіть мову. Росія в України віками висосувала історію і переписувала  її при всіх царях. Історикам давалися вказівки на маніпуляцію фактів ,які підтасовувалися під історію Київської Русі. Знищення українських історичних книг,це пряме свідчення того ,що імперія не мала свого нічого, а переписувала  і складала свою історію під командою царських сатрапів ,які отримували вказівки від царів ,цариць, партійних ватажків та інших керівних посадовців. Серед самих українців у різні історичні періоди були також  колаборанти, зрадники і прислужники ,які йшли проти волі народу, вислужуючись перед імперією. Якби їх протягом історії  не було ,то й не було б того розбрату ,який сьогодні існує в Україні.  Згадаємо історичний період ,коли потомок Київського княжого роду палив і грабував українські землі. Це Андрій,, боголюбський,,,.В добу Хмельницького, або за гетьмана Мазепи їх також хватало, але цих  зрадників  непотрібно  називати, бо вони не гідні щоб їх пам’ятали. І сьогодні в часи війни співпраця з російськими владними ,культурницькими  та мистецькими засобами мусить бути  покінчена. Так само мусить бути зрушені дипломатичні стосунки і керівники України мусять назвати війну війною. Цей ворог для українського народу вже  назавжди . І народ України мусить пам’ятати і виховувати свої нові покоління з недовірою і пересторогою до цих народів і меншин, які проживають  в монголоїдному середовищі  і мають золотоординські амбіції владарювати світом.  Серед багатьох бувших співвітчизників, котрі народившись в Україні і проживають тепер в Німеччині, Ізраїлі, Росії, США та інших країнах є люди, які переживають за долю Україну. Але є і такі, які активно  співпрацюють  з ворогом і ведуть широкий спектр активів. Сумно ,коли у спілкуванні з ними відчуваєш, що ці особи стоять на боці ворога, а українців обзивають чи то бандерівцями ,чи то фашистами ,або націоналістами. Мільйони українців Росії до сьогодні нічого не зробили ,щоб зупинити війну, щоб перестали гинути діти ,мирне населення Криму ,Донбасу, Луганщини і всієї України. В Росії за ці роки не виникла  жодна спільнота, яка б стала на захист своєї батьківщини. А навпаки російське керівництво вимагає підписувати різні петиції не тільки росіян ,але   вихідців з України ,щоб схвалили обґрунтованість російської  військової агресії. Серед  підписантів, які підтримали путінську  агресію проти України 515 діячів культури як українського походження так і російського:  Сергій Безруков, Олег Табаков,  Гергиев В., Йосип  Кобзон, Надія  Бабкіна, Генадій Хазанов, Михайло  Пореченков, Лев Лещенко, Говорухин С., Василь Лановий, Володимир Співаков, Баталов А., Юрій Башмет, . Бондарчук Ф., Бондарчук Н., Денис Мацуев, Віктор Захарченко (керівник козацького хору) та багато інших.