Світла пам'ять тобі Вадиме.

Довідавшись від колеги гобоїста  Ігоря Пономаря ,концертмейстера групи гобоїв  симфонічного оркестру  Львівської філармонії,  звістку, що у Києві помер відомий гобоїст і педагог Вадим Бойко спочатку  і не повірив. І  відразу захотілося пом’янути гідну і достойну людину ,яка була протягом півстоліття взірцем української виконавської школи гобоя. Адже знаю його як міцного, сильного і добродійного хлопа. Вадима  Бойка знаю від 1973 року ,коли поступав до Київської консерваторії  ім. П. І. Чайковського. Ми абітурієнти програвали свої програми у підвалі консерваторії. Це місце, яке  духовики за  неписаними  законами, окупували для занять .Раптом мене хтось почав гукати. Коли я підійшов ,то побачив молодого чоловіка ,симпатичної вдачі .Він запитав  мене чи я Михайло Севрук  і що я  маю грати на вступних екзаменах. Так трохи поспілкувавшись він сказав ,що чув про мене і що я маю надію поступити. Я не знав, що то був Вадим Бойко. Згодом ,коли я  вступив до консерваторії ,то наші зв’язки були постійні. Вадим був відкритий до всіх. Радо спілкувався, ділився своїм досвідом у виконавстві гри на гобої, виробі тростин ,підтримував молодих музикантів та учнів. У Києві є така традиція ,що всі оркестрові музиканти постійно спілкуються як на концертах  так і на інших культурницьких заходах. Хоча ми працювали в різних оркестрах він в опері, а я на радіо, то творчі зв’язки підтримували тривалий час. За сумісництвом я працював у музичній школі  № 1 ім. Якова Степового, а Вадим у київському музичному училищі ім. Р. М.  Глієра. Я посилав до нього своїх учнів серед яких відомі тепер гобоїсти Г. Кот і І. Болбот  та інші. З часом він запропонував мені також  працювати в Київському музичному  училищі .Так протягом  15 років ми  були колегами педагогами Київського музичного училища ім. Р. М. Глієра.  Я переїхав до Чехії, а Вадим став викладачем Київської музичної академії ім. П. І. Чайковського .

Знав Вадима Бойка  і слідкував його творчий шлях, як виконавський так і педагогічний, досить довго. Він був гобоїст від Бога ,який на Олімпі київської школи гобою  палав  50-років. Адже  будучи молодим юнаком у 1968 році став лауреатом конкурсу виконавців на духових інструментах. Відтоді він став авторитетом серед гобоїстів не тільки України, але і СРСР, Чехословатчини, НДР  та інших країн. Дуже тісні зв’язки Вадим  підтримував з ленінградським гобоїстом В. Курліним . У свій час в Ленінграді консерваторії  у класі В. Курліна навчалися студенти Вадима Бойка . 

Вадим походив з родини Бойків, а  моя дружина також із Бойків. Він цікавився Бойками їхньою культурою як етносом. Так трапилося ,що десь у 80-ті роки в Україні був неврожай картоплі  і Вадим запитав чи міг би він купити картоплю у селі де народилася моя дружина. І одного разу  ми з Вадимом та декілька артистів з оркестру театру , сіли на декілька авто і поїхали в Круті Горби. Пам’ятаю, що коли поверталися до Києва у пізні вечірні години, то в районі Василькова були сильні тумани і не було видно шлях. Приходилось декілька разів ставати, щоб продивитися дорогу. Вадим їздив зі мною і до Радомишля, де я народився, щоб познайомиться з моїми батьками. Знав і   його родину. В певний час наші зв’язки були досить тісні і довірливі. 

У 70-ті роки  під час навчання в консерваторії  багато разів був на спектаклях у Київській опері , де міг чути солове виконання Вадима Бойка у операх і балетах, які  ставились у театрі. І потрібно зазначити ,що завжди його виконання відповідало  високій  майстерності, раціонально виважені ,продумані і з  логічною  будовою фрази. З особистого спілкування знаю, що він завжди відповідально  готувався до спектаклів. Завжди був прискіпливий у підборі тростин, досконало вмів виробити тростину, шукав потрібний тембр звуку, досконало відточував технічні пасажи у солових партіях і як концертмейстер групи гобоїв домагався, щоб і його колеги були на високому професійному рівні. Звук його гобоя був м’який і  легкий ,а тембрально мав досить урівноважену теситуру від  глибоких тонів аж до самих високих. Мав досить широку динамічну шкалу від піанісимо до фортисимо.

Особливо мені  запам’ятався  концерт у середині 70-их років минулого століття у  залі Київської філармонії, коли Вадим  Бойко і Богодар Которович виконували знаменитий Концерт для  скрипки і гобоя- D moll Й.С.Баха з Київським камерним оркестром. Для мене ,тоді ще студента, було щось незвичайне послухати досконале виконання майстрів української виконавської школи. З роками забуваються деталі ,але добре пам‘ ятаю,  що партії скрипки і гобоя почергово  і з  майстерністю    передавалися виконавцями,  випливаючи з палітри оркестрового супроводу. У другій частині ,яка виконується повільно дивувався, як Вадим уміло  застосовував техніку  дихання,  виконуючи великі  фрази. Звук його гобоя нісся над оркестром , заповнюючи зал філармонії. Мені тоді здалося, що гобой у цьому концерті  звучав більш виважено ніж скрипка. Від тоді, послухавши у концерті Вадима Бойка, всі студенти гобоїсти, які навчалися у той час  консерваторії,  відчайдушно почали займатися ,адже це була велика інспірація.

Творчий шлях визначного українського виконавця гри на  гобої  і педагога Вадима Бойка заслуговує на детальне вивчення.Адже Україна втратила фахівця , якого ще в Україні не було. Були попередники,  наприклад О. Безуглий, але він не грав в оркестрі так довго.  Адже протягом всього творчого життя Вадим  Бойко заграв сотні  спектаклів у оркестрі Київської опери,в оркестрі  Київської філармонії, записав масу творів на Українському радіо та музики до фільмів на Київській студії ім.О.Довженка. Співпрацював  з видатними диригентами світу і України ,грав у відомих  залах багатьох країн світу ,підготував і випустив у світ як педагог , багатьох музикантів, які гідно продовжують виконавську майтерність набуту в його класі.Він був у облюблений гобоїст багатьох  київських диригентів і вони радо запрошували його для  виконання  відповідальних оркестрових програм.   Його творчість потрібно досліджувати . Нехай пам‘ ять про Вадима Бойка  буде взірцем майстерності  виконавської школи гобоя в Україні.

 Хоч на сучасний стан я не проживаю в Україні ,але періодично слідкую за творчістю  українських музикантів і колег  з якими мав у молодості творчі звязки. Хотів би виразити глибоке спічуття усім рідним Вадима Бойка від себе, а також від гобоїста з Ізраїля Леоніда Гольцмана , у якого у свій час були досить тісні творчі і дружні звязки.

Вічна память тобі дорогий Вадиме!

В Празі Михайло Севрук

Грудень 2018 рік

               

Париж у весняні Великодні  чарівне місто.Всі вулиці чопорні ,чисті.На клумбах вулиць і бульварів цвітуть тюльпани,нарциcи і багато   квітів. Дерева випускають перші зелененькі листочки.На березі  Сени бігають чоловіки і жінки різних вікових скупин.Ніхто нікуди не поспішає,кожний зайнятий своїми речами і тільки туристи фотографуються для увіковічнення своєї пpисутності в цьому чарівному і магічному місті,що називається Париж.Був у цьому місті декілька  разів  і інколи  в думках проходять образи  вулиць,будов,мостів,костелів та інших визначних місць, i завжди думаю,що хотів би ще раз побувати і побачити все те , що  не встиг оглянути.

У квітні 2007 року ми з дружиною Марією були   у Парижі  у весняні дні ,коли французи святкували Пасху. Проглядаючи визначні місця та пам´ятки міста, ми, як і тисячі туристів з різних кінців світу, намагалися впереддень Пасхи побувати у Соборі Паризької Богоматері (Нотр-Дам де парі).У зв´язку  з тим,що всі бажаючі у суботу  попасти до  костела Нотр-Дам не змогли,то наступного дня під час недільної богослужби, нам всеж таки вдалося увійти. Недалеко собора ,перейшовши міст,можливо долучитися до огляду базару ,де французькі продавці пропонують для купілі всю атрибутику,яка вживається і призначена для пасхальних свят.Туристи купують в основному репродукції з  виглядами Парижа, костелів,мостів,триумфальної арки . Окрім церковної літератури та поглядів  продається безліч різноманітних квітів,солодощів та продовольчих товарів. А  перед костелем завжди збираються тисячі туристів з різних країн світу.Існує там своя пропускна система.Віруючі ,які конфесійно належать до костела Нотр-Дам, проходять і займають місця у костелі ,щоб  бути учасниками літургії, а всі інші і  туристи проходять ,а хто і зупиняється на невизначений час ,щоб послухати проповідь, хорову і органну музику та зробити фотографії.Проходячи будовою цієї величної споруди споглядаєш розкішні вітражи в яких зафіксовано ті найвідоміші сюжети з євангелійських розповідей про життя Ісуса Христа. Головний вітраж собору ,,Роза,, який розміщений над входом у собор. В центрі рози знаходиться Божа матір  в оточенні знаків зодіаку.Сонячні промені проникаючі через вітражі заливають собор радугою відтінків,придаючі інтер´єру собора магічність і таємність. Архітектура  і  живопис костелу відповідає найкращим взірцям світового мистецтва і в повній мірі  доповнюють  значимість собору.І  навіть не знаючи  французької мови, вслухавшись у слова ,які проголошує св´ященник до вірян  Латинські тексти Євангліє і молитви, всерівно  вдається розпізнати про що він говорить.На мою думку, щоб бути св´ященником у такому величному соборі треба мати великий талант, знання та обізнаність у релігознавстві,мистецтві та історії. Без перебільшення потрібно зауважити,що коли знаходишся  у цій визначній на весь світ  будові,відчуваєш радість від побаченого та  переймаєшся гордістю за людей, наших європейських попередників,що змогли побудувати цю прекрасну  споруду та  зберегли її від варварів , які в різні віки проводили наруги над християнами і літургічними спорудами. Адже відомо ,що цей храм Собо́р Пари́зької Богома́тері(Нотр-Дам де Парі) (фр. Notre Dame de Paris)  присв´ячений Діві Марії, являється  кафедральним храмом  Паризької архідієцезії.  Один з найпрекрасніших витворів готичного мистецтва. Стоїть на острові Сіте,  на місці першої християнської церкви Парижа, базиліки Святого Стефана. Ця церква була побудована на місці галло-римського храму Юпітеру , що стояв тут за часів римської влади. Собор є п'ятинефною базилікою. Висота будівлі становить 35 м, довжина — 130 м.

Здалека, ще на підході до собору, чути магічний і чарівний  перезвін дзвонів храму. Туристи, парижани, віруючі і так собі всі, хто знаходиться поблизу, стягуються до собору, щоб послухати вічність закодовану з дзвонах костелу.  Протягом останніх років дев'ять нових дзвонів, відлитих для Нотр-Дам де Парі в Нормандії і Нідерландах, зайняли своє місце на дзвіниці. Їх перший передзвін сповістив  про початок Великоднього богослужіння на Страсній седмиці."Нові дзвони на соборі Паризької Богоматері в Парижі уперше оголосили своїм дзвоном околиці і  вони    нагадують  той дзвін, який парижани чули в XVIII столітті".Заміна дзвонів була  приурочена до 850-річчя з моменту закладення першого каменя собору. Оригінальні дзвони були розплавлені у часи Великої французької революції для виготовлення гарматних ядер.Експерти спеціально звірялися з церковними книгами, щоб пересвідчитися, що дзвін нових дзвонів нагадує той, який видавали їх попередники у вісімнадцятому сторіччі.Водночас, десятки експертів з Франції і з-за кордону намагаються протидіяти знищенню цих дзвонів.Згідно з законом 1905 року, Нотр-Дам належить французькому урядові, який дає католицькій церкві ексклюзивне право його використовувати. Тож дзвони, кожен з яких важить по 767 кг-1,91 т, належать державі.У свій час архієпископ собору Патрік Жакен сказав в інтерв’ю виданню Le Parisien: "Дзвони не продають, їх не знищують, не переплавлюють. 2 лютого 2013 року ми осв´ятимо нові 8 дзвонів. Все, що ми робимо, відкрито, нічого не приховується".Він також додав, що вже 40 культурних організацій заявили про бажання забрати дзвони собі, але Патрік Жакен пояснив, що вони не належать церкві.

 У 12 столітті був підготовлений проект собору. Автором  був Моріс де Сюллі. В 1163 році за правління короля Франції  Людовика VII був  закладений  перший камінь  фундаменту. Будівництво тривало понад сто років. У 1245 році були закінчені усі башти,а у 1345 році весь костел.

Пасха завжди припадає на неділю. Понеділок також належить до свята, а тому крамниці  у ці дні зачинені. Більшість   історичних будов та музеїв  також  закриті. Головним подарунком у Франції  на Пасху є шоколадні яйця та зайчики. Яйця французи не фарбують і не розписують як у східно-слов’янських землях. Головна пасхальна літургія проходить у головному костелі Парижа Нотр-Дам. Її проводить паризький архієпископ, або кардинал. Під звуки головного органу костела , в якому виконуються твори визначних світових композиторів Й.С.Баха,  Й.Гайдна ,Франка та інших ,жіночий та чоловічий хори  костела співають літургічні  пашиї присвячені цій визначній події воскресіння Ісуса Христа. У всіх католичних костелах  проходить служба в один і той час, а тому якщо не можливо  стати учасником богослужби в Нотр-Дамі ,то можливо піти до іншого костела і бути учасником літургічних дійств.

Оглянувши деякі визначні місця Парижа,і пообідавши,та   покуштувавши французьськi вина  у затишному ресторанчику наш екскурсовод запропонувала нашій скупині проїздку по Сені.Безперечно ця  унікальна екскурсія триває в межах зони Парижа і знайомить екскурсантів з усіма визначними місцями, які прилягають до річки.Сюди входить Ейфельова вежа,Лувр,статуя Свободи,та всі мости ,які пересікають Сену.Пропливаючи річкою,вражаєшся ,що протягом всього маршуту берегами вештаються люди.Сотні ресторанчиків,бістро, відчинені .Світло заповнює своєю ілюмінацією всі будови, які стоять на березі.Звісно пропливали і біля кварталу,де проживають керівні державні мужі Франції. Протягом проїздки з усіх напрямків маячить Ейфельова вежа яка ,щомиті змінюється іллюмінацією світла і ніби   маяк попереджує про орієнтацію у  вечірнім Парижі.

Ціквим явищем  сучасної архітектури Парижа є  Дефа́нс або Ла-Дефа́нс ( La Défense) — сучасний діловий і житловий квартал в ближньому передмісті . Він  вважається найбільшим діловим центром  Європи де проживає 20 000  мешканців. І  кожного  дня на роботу сюди  приїздять 150 000 службовців у 1500 фірм та організацій, які розмістилися в Дефанс.

Будівництво кварталу, з його пішохідною зоною довжиною 1,2 км і шириною 250 м, почалося в 1955 році. Перша офісна будівля була відкрита в 1958 році. Зараз у кварталі Дефанс розташовується велика кількість штаб-квартир банків і страхових компаній. Найбільш вражаючими будівлями є Вежа Арева, Manhattan, Gan, CNIT (Центр новітньої Індустрії і Технологій), Вежа Фіат. Проте найвідомішою спорудою вважається Велика арка Дефанс, сучасний варіант Тріумфальної арки.  Назва Дефанс походить від назви пам'ятника La Défense de Paris, встановленого на честь солдатів, які захищали місто під час франко-пруської війни 1870 року. Пам'ятник створений Луї-Ернестом Барріасом у вигляді бронзової скульптури, що знаходиться там, де раніше була дорожна розв'язка комуни Курбевуа, тепер її можна побачити на тому самому місці перед церквою.

Пагорб, на якому сьогодні розташована Велика Арка, мав раніше романтичну назву Chantecoq (Півнячий спів). Вже при Людовіку XV було продовжено історична вісь від сьогоднішніх Єлисейських Полів у вигляді алеї, проте аж до 19 століття на пагорбі стояв вітряк. Однак власне забудова Дефанса почалася лише після заснування спеціальної фірми для перебудови кварталу — EPAD (Etablissement Public d'Amenagement de la Défense). Завданням EPAD стало розвантаження традиційних ділових кварталів біля Тріумфальної Арки і вздовж Великих бульварів, а також розвиток інфраструктури в кварталі Дефанс. У 1958 було зведено перший будинок на пагорбі Дефанс, разом з виставковим залом CNIT (Centre National des Industries et Technologies).

У 1963 почали вимальовуватися конкретні обриси нового квараталу. Обсяг офісних площ склав приблизно 800 000 м ². У 1970 було добудовано п'ять хмарочосів: Esso, Nobel, Aquitaine, Europe та Aurore. У тому ж році була реалізована одна з головних передумов побудови нового Сіті-кварталу на околиці міста — міська швидкісна залізниця (RER), яка з'єднує Дефанс зі станціями «Обер» (біля Паризької Опери) та «Тріумфальна арка».

70-ті роки XX століття, що минули під егідою екології та економічного розвитку, спричинили певні проблеми розбудови Дефанса. Як тільки стало зрозуміло, що нові висотні будівлі спотворюють перспективу Єлисейських Полів, в 1972 році пройшла хвиля протестів. Тодішній прем'єр-міністр Валері Жискар д'Естен, вже на шляху до президентства, виступив за припинення забудови кварталу. Крім того, нафтова криза 1973 року призвела до припинення проекту. Проте 1978 року новий уряд на чолі з Раймона Барра вирішив продовжувати будівництво.

Тепер почали будувати нове покоління висоток — нижчі; в 1981 відкрився великий торговельний центр. Після міжнародного конкурсу «Обличчя захисту» в 1983 році почалися роботи зі встановлення Великої Арки за проектом данського архітектора Йохана Отто фон Шпрехельсена; закінчилися роботи в 1989 році урочистим відкриттям пам'ятника.

У грудні 2005 голова EPAD Бернар Блед оголосив про претензійний задум «La Defense 2006—2015». План розрахований на 9 років і включає в себе будівництво 850 000 м ² офісів і 100 000 м ² житлових приміщень, будівництво трьох хмарочосів заввишки понад 300 м (Tour Signal, Tour Generali і Tour Phare) та реконструкцію вже існуючих будівель. У 2008 році, в рамках цього плану, було завершено спорудження будівель Tour Granite та Tour T1.

Сергій Юсов-  відомий  скрипаль українського походження, який   зарекомендував себе як в Україні, так і в Німеччині. Закінчив Київську державну консерваторію і аспірантуру. Будував свою кар’єру як соловий скрипаль- виконавець .Його концертна творчість пов’язана з концертами в Україні і в Європі. Довгий час працював концертмейстером  оркестру мюзик-холу в Гамбурзі, а потім в Штутгарті. Грає солові концерти , співпрацює з  різними    оркестрами  і ансамблями  ,працює  як педагог по класу   скрипки .Його дружина Неля Юсова  співпрацює з ним, як  акомпоніатор під час концертів і як солістка.

Знаю Сергія Юсова з молодих років .Познайомилися ми під час навчання  в Київській консерваторії. Але знаю його як загадкового скрипаля, який  інколи грав влітку в Радомишлі. Адже як з часом  вияснилося, що там їхня сім’ я відпочивала , під час канікул, а сам Сергій Юсов має пряме відношення ло цього міста,адже там проживали дві його бабусі.

Декілька десятків років ми  з Сергієм не бачилися і  зустрілися на концерті відомого українського  скрипаля  Кирила Стеценка, який проходив у Штутгарті . У  мене виникла думка поставити декілька запитань  Сергію Юсову  відносно  його творчої кар’єри ,педагогічної діяльності  і  про місто Радомишль.

М.Севрук- Сергію пройшло багато років від того часу ,коли ти взяв до рук цей інструмент скрипку? Хто тебе привів у світ музики і хто був твій перший вчитель  ,який підштовхнув тебе у чарівне  майбутнє музичного світогляду? Я знаю ,що твій тато був музикантом. Міг би в декілька словах розповісти про про батьків і їхній вплив на твоє формування як особистості.

С.Юсов- На мене дуже великий вплив мав батькo. Коли я був ще школярем, то він викладав у Київській державній консерваторії  ім.П.І.Чайковського і в Педагогічному інституті ім.М.Горького ,тепер ім. Драгоманова. Він  виховав цілу плеяду відомих українських музикантів, як у консерваторії, так і у педагогічному інституті . Вперше  на Україні він  захистив  дисертацію, присвячену хоровій  творчості  М.В.Лисенка,яка і сьогодні не втратила свою актуальність. Це перша праця мого батька і досить відомий твір. Що я хочу додати,що у дитячі роки на мене дуже великий вплив мала сім‘я Лисенків. Я  навчався на фортепіано у онуки М.В.Лисенка  Аріадни Остапівни і сина  Остапа Миколайовича.В мене є багато фотографій разом з членами сім‘ї Лисенків ,які підписані власноруч Остапом Миколайовичем. Мій батько був завідуючим музею ім.М.В.Лисенка при консерваторії. Я Майже  кожного тижня  приходив до родини Лисенків. Вони проживали у пасажі поблизу Хрещатика ,а  інколи я, навіть ночував у них. Практично вважаю себе дитиною ,що виховувалася у сім‘ї Лисенків.                                                                                                      

М.Севрук- Що ти можеш розповісти  про львівський період життя  і про атмосферу Львова кінця 50- років.

С.Юсов –Наша сім‘я проживала у Львові дуже короткий час. Але я тішуся з того і дуже радий, що народився у Львові, адже з дитинства увібрав у себе атмосферу цього чудового  міста і його культурні традиції. У Львові  батько дуже багато купував нот і грамофонних платівок і таким чином  створив цілу нотну бібліотеку. Деякі з них я привіз із собою до Штутгарта. Мій батько  був відомим фольклористом.

М.Севрук- Твоє навчання в середній музичній школі ім. М.В. Лисенка .Міг би ти описати тогочасний навчальний процес, керівництво ,педагогів ,учнів та  відношення учнів до занять, концертів і  творчий  ріст.

С.Юсов-Дуже яскраві спогади. У нашому класі «А» ,в який я прийшов у 1961 році, навчалися Кирило Стеценко і Тарас Петриненко. Навчали і виховували нас багато чудових педагогів. Директором був трубач   Олег  Павлович Білофастов. Кучеров Валентин Михайлович викладав музичні теоретичні дисципліни. Він також працював і  у консерваторії. Всі предмети викладалися на високому рівні українською мовою. А тому  всі випускники дoсьогодні вільно володіють рідною мовою. У скрипковому класі викладав відомий скрипаль Ілієзар Бендерський, який виховав  багато лауреатів міжнародних конкурсів, серед  яких є  Вадим Бродський. І тепер я  можу сказати ,що в школі ім. М.В. Лисенка педагогічна система була просто феноменальна. На заході не було такого рівня музичних шкіл ,яка була у Києві. Ще  хочу додати, що коли я при їхав у Гамбург і приніс свій диплом з консерваторії і школи ім. Лисенка, щоб відповідні уряди їх підтвердили,то вже наступного  дня я отримав підтвердження  про признання мого диплому в Німеччині. А з наступного дня я вже  міг працювати.

М.Севрук- коли ти вперше прибув до Радомишля і яке твоє було перше враження ?

С.Юсов- Вперше я прибув до Радомишля в 1958 році, коли ще не ходив до школи. Адже  досить добре пам ‘ятаю свою прабабцю, яка померла в 1958 році. І вперше як ми переїхали міст, який  тоді ще був дерев‘яний. Повернувши проїхали по майдані, на якому стояла церква, а потім проїхали трохи далі, де була стара автобусна станція. Далі ми пішли по вулиці ,яка тоді називалася Сталіна , потім Ломоносова, а в народі нижня вулиця .Перше враження сонце! Сонячне золоте місто. Золотаве таке. А на центральній площі біля церкви ,на тому місці, де потім був побудований кінотеатр ,там  знаходився старий базар. Мені здавалося ,що там метушилися сотні або тисячі якихось народів. Я з батьками  ходив  також на базар, де  пробували сметану ,сир та інші продукти. Для мене це було незабутнє, і досьогодні все стоїть перед  очима. В тому році я вперше із своєю бабусею побував у Радомишльській церкві. В Радомишлі проживали дві бабусі. Одна за прізвищем Бондар Ганна ,це мати моєї мами. Вона померла  в 1961 році  і похована на радомишльському цвинтарі. Та  ще дві Неоніла Степанівна ,це була моя бабуся і  Олена Степанівна ,це були дві сестри і всі вони проживали на вулиці Сталіна ,проти криниці, в будинку 66, потім це  був 72 ,біля  вчительки Ісаєнко Ольги Петрівни.

М.Севрук -З ким ваша сім’я підтримувала в Радомишлі зв’язки як сусідські так і приятельські?

С.Юсов –До Радомишля я приїхав ще зовсім малим в 1958 році. Наша сім‘я спілкувалася з чудовими людьми. Пам‘ятаю Ганну Іванівну Рогозінську, далі були рідні Ганни Іванівни із поляків сім‘я Міндак.В  сім‘ї Міндаків я був майже кожного дня .Їхній батько Фортунат Францович –кравець шив досить якісні пальто, він  також займався перелицовкою старих речей. Я  добре знав його синів Казимира і Ярослава. Казимир працював на керівній посаді в лісництві і ходив у формі лісового господарства.Пам‘ятаю ,що  Радомишлі при лісництві був  найкращий духовий оркестр ,який на радомишльських парадах проходив у формі. Завжди на парадах відзначалися два найкращих оркестри лісництва і автороти.

М.Севрук-Що найбільше тобі подобалося в Радомишлі, чи ти  мав у дитинстві серед радомишлян друзів?

С.Юсов-В дитинстві я підтримував тісні зв ‘язки з сім‘єю Білошицьких. Батько Володимир очолював бригаду, яка відповідала за водопровідну систему міста. Він мав три сини і одну дочку. Старший син Леонід, другого не памятаю імˇя, але знаю, що він  загинув молодим. Молодший був Віктор і дочка Люда. Як мені відомо, то вона працює  вчителькою. З Білошицькими ми ходили на рибалку ловити пічкурів на Тетерів .А на Миці, проти пивзаводу, я прикормив місто і ловив інколи лини, а Льоня Білошицький печерував раки. То були незабутні моменти мого життя. Досить добре пам‘ятаю ,що на вулиці з возу продавали хліб і керосин. Пам‘ятаю майстра, який ремонтував телевізори за приiзвищем Гребельник. Спілкувався я з сім‘єю Прищеп,які проживали проти нас. Таня і Борис Никодимович , а у них були син Володимир  і Валентин. З ними ми дуже товаришували.

М.Севрук- міг би ти розповісти про роки навчання в Консерваторії ,про педагогів, в яких ти навчався в консерваторії і  аспірантурі. Про твоє залучення до концертної і педагогічної діяльності  і що ти думаєш про сучасну скрипкову школу в Україні і тогочасну ,коли ви з Кирилом Стеценком навчалися в консерваторії.

С. Юсов - Я думаю, що київська  і взагалі українська скрипкова школа це абсолютно  світовий рівень. Такі скрипалі як Олег Криса і Богодар Которович - це абсолютно скрипалі найвищого рівня,це  світовий рівень виконавства і педагогіки. Серед викладачів я хотів би згадати звичайно професора  Вадима Кириловича Стеценка, який завідував кафедрою. Після нього деякий час завідуючим кафедрою був Олег Криса а Потім Богодар Которович. У  Павла  Миколайовича Макаренка я навчався в консерваторії і аспірантурі по класу скрипки. Він закінчивши Московську консерваторію мав досить якісних студентів .Окрім скрипки був високим фахівцем і виконавцем  в ансамбльовій і камерній музиці. Я також багато брав і  від В.К. Стеценка і Манілова О.Г., а також у Абрама Штерна , який 42 роки був концертмейстером  симфонічного оркестру київського оперного театру. Це абсолютно феноменальний музикант.Одного разу він мені  сказав, що в своєму житті він  спілкувався з багатьма видатними скрипалями,  але нічого нового від них не почув, бо знав ,що все це було  закладено тут , у Києві.  Наскільки я знаю, то українські скрипалі дуже високо оцінюються скрізь, де вони представляють у своїх виступах Україну. 

М.Севрук- відомо ,що твоя дружина Неля  має добру репутацію як першокласна піаністка, акомпаніатор. Коли зав’язалася ваша творча праця ,внаслідок якої у вас народилися два  сини, які займають провідні місця в музичному орнаменті Німеччини?

С.Юсов –З Нелею ми зустрілися в 1980 році в Київський консерваторії. Це було досить легко і природньо. Відразу виникла ідея готувати концертні програми і давати концерти. Неля на той час була концертмейстером у класі професора валторни  Юрченка Миколи Яковлевича,  а також у класі  педагогів Володимира  Колокольнікова і Сергія Хмельова,які викладали ударні інструменти.

М. Севрук- зв'язок між тобою і Кирилом Стеценком триває протягом багатьох десятиліть. І концерт українсько скрипаля став можливим за підтримки тебе і дружини. Чи плануєте ви співпрацю з Кирилом   і надалі?

С. Юсов-З Кирилом Стеценком хотіли б продовжувати співпрацю і контакт з ним постійний.Будемо йому  допомагати з організацією всіх концертів, де б то не було в Штутгарті і по всій Німеччині.Це ж мій однокласник з 1961 року.Хотів би згадати ще одного однокласника Тараса  Петриненка.І сердечно згадую його чудових батьків - батька Гарінальда Кіндратовича, який був ведучим на українському радіо і телебаченні. І маму Діану Гнатівну Петриненко-видатну українську співачку.А Тарас - гідний син своїх батьків і України. Я пишаюся тим ,що свого часу навчався з ним і спілкувався.

М.Севрук –Сергію ,ти багато років проживаєш за кордоном і практично  не маєш спілкування в українській мові. Як так ,що ти і Неля досконало володієте гарною літературною мовою і легко спілкуєтесь?

С.Юсов- Це ж наша рідна мова і її забути не можливо. Навіть тут у Штутгарті я не маю можливості спілкуватися, але чим старшим я стаю, тім більше я відчуваю як я стаю українцем. Я хочу признатися ,що я ніколи не чув як Неля говорить українською мовою. Але їй потрібно декілька хвилин на адаптацію і вона чудово починає розмовляти українською мовою. Старший син прекрасно розуміє і говорить,  а молодший прибув малим і не вчив українську, але розуміє її.

М.Севрук- Перед тим, як подякувати за відповіді, хотів би ще аби  ти розповів, про творчість ваших синів, їхні  плани на майбутнє. І трохи про творчий процес і специфіку навчання  в німецьких музичних школах.

С.Юсов-Навчання відрізняється і можна сказати ,що не в кращу сторону. Тут кожен відповідає за своє навчання сам. Якщо ти хочеш стати висококваліфікованим спеціалістом ,то це твоя особиста справа. Старший син Андрій - піаніст, лауреат європейського  конкурсу імені  Шопена, він шопеніст. Нещодавно підписав контракт на 26 концертів у цьому році із відомими оркестрами- Штутгартською оперою і оркестром королівського балету Нідерландів .Він працює над записом всіх концертів С.Рахманінова із симфонічним оркестром Карлс руе,це ще  4 концерти. Молодший син Олексій – скрипаль. Він працює в Штутгартській опері. Він   концертмейстер  других скрипок. Цей оркестр ще називається Державний оркестр землі Баден Вюртемберг. Крім того грає дуже багато камерної музики ,солової  і в своїх концертах іноді виконує твори українських композиторів.

Щиро дякую Сергію  за змістовні відповіді і бажаю тобі і всій вашій  родині творчих злетів  і найкращих побажань.

В Празі 11.03.2018 Михайло Севрук

Концерт Кирила Стеценка у Штутгарті

Прага -лютий 2018 р. Михайло Севрук

Відомо ,що українська скрипкова школа має давню традицію .З давніх давен скрипка входила в культурне надбання українського музичного виконавства.

Кирило Стеценко -скрипаль,композитор,педагог , який носить в собі генетичний код українського музики,скрипаля ,котрий увібрав у себе всі традиції своїх пращурів,які були фундаторами українського музичного надбання.Дід- композитор ,диригент ,батько- скрипаль,професор кафедри скрипки Київської державної консерваторії.Сам Кирило, соліст- скрипаль, який десятки років веде сольну концертну діяльність як в українських філармонічних залах так і світових. У своїх творчих виступах грає музику різноманітних жанрів, починаючи з епохи бароко, класицизму, сучасної та новітньої музики і звісно української народної.

Скрипаль Кирило Стеценко підготував та провів ряд концертних програм різних за тематикою, і зокрема, концерт-присвяту «Скрипкове дерево роду». У програмі виконувалися шедеври Лисенка, Січинського, Стеценка, Косенка та Скорика. Ексклюзивом стають на концертах прем'єри авторських п'єс «Шалені коломийки», «Ой, діду!» та «Рок-Джига».

За роки творчої праці він зіграв понад дві тисячі сольних концертів в Україні, Росії, США, Канаді, Бельгії, Австрії, Португалії, Німеччині , Угорщині та країнах Середньої Азії. У своїй виконавській майстерності продовжує і розвиває творчі принципи і традиції Б. Которовича, Л. Когана, В. Климова, Ю. Янкелевича, В. Стеценка - своїх наставників у Київській і Московській консерваторії.

Протягом 1984-1987рр. і 1998-2002 рр. викладав на кафедрі скрипки у Національній музичній академії України. З 1999 по 2013 рр. очолював кафедру менеджменту шоу-бізнесу в Національному університеті культури і мистецтв. Виявляє творчий інтерес до класики, фольклору, джазу, рок-музики та експериментального мистецтва. Пише твори для скрипки, фортеп'яно та інших інструментів, створює вокальні цикли, музику для телепрограм і кінофільмів. Продюсує музичні фестивалі, конкурси, телепрограми. Нагороджений званням «Заслужений артист України» та орденом «Знак пошани» ІІІ ст. Очолює Київське відділення Просвіти.

Кирила Стеценка знаю від 1973 року, коли я поступив до Київської державної консерваторії ім. П.І. Чайковського. За віком я був старший на декілька років ,але навчався на два роки пізніше, тому що служив в армії . Я проживав у гуртожитку, а Кирило був киянином ,то ми мало коли спілкувалися ,але на акціях консерваторії часто бачилися. Кирило був сином професора і вважався елітою серед студентів. Вже в роки навчання він активно брав участь у різноманітних концертах як соліст так і в камерних ансамблях .А тому після закінчення консерваторії отримав працю соліста- скрипаля у Рівненській філармонії. Багато років наші дороги йшли іншими шляхами. Я працював у симфонічному оркестрі Держтелерадіо, а Кирило був солістом і викладачем. Інколи я бачив його на українському телебаченні, де він вів музичні передачі. Хоча наші шляхи і не перетиналися ,я все ж таки цікавився його творчістю , так само як і іншими випускниками Київської консерваторії .

Пройшло 40 років від закінчення консерваторії .Мій товариш і однокурсник Карл Нємечек, який проживає в Людвіксбургу запросив нас з дружиною до себе. Коли ми планували цю поїздку, то стало відомо ,що на запрошення подружжя Юсових, бувших киян i випускників консерваторії з концертом до Німеччини приїде Кирило Стеценко. Сергій Юсов відомий скрипаль ,а його дружина піаністка. Вони запросили Кирила Стеценка до Штутгарта і допомогли йому з організацією концерту. Сергій і Кирило були однокурсниками. Нагода поспілкуватися з бувшими випускниками, яких я знав і пам'ятаю більше 40 років,прийшла сама. Концерт проходив у залі ,який має пряме відношення до українців, адже цей зал знаходиться при Українській греко-католицькій церкві Штутгарта. Зал, в якому проходив концерт, невеликий і всі місця були зайняті. Так як ми з дружиною вперше були між земляками ,то відчули що всі між собою мають добрі стосунки. Господарі приготували ряд страв ,які традиційно готують на Масляницю ,перед великим постом. Як потім розповідала одна із організаторів концерту ,що млинці вони пекли цілу ніч. Але річ не про млинці ,а про концерт .

В концерті виконувалися твори українських авторів. Соната для скрипки Максима Березовського(Березівського).Твір був віднайдений в архівах Італії і написаний композитором в роки навчання в Болоньї. Березовський навчався у славетного композитора і духівника Й. Мартіні. Цей твір має форму класичної сонати і його фактура відповідає музичним канонам, які писали на той час усі провідні європейські композитори, такі як Мислівечек,Вівальді,Альбіноні,Моцарт та інші. На жаль творчість Березовського знаємо мало. Проте як композитор він стоїть в одному ряду з Веделем і Бортнянським , котрі писали музику для хорів, пов'язану з церковною православною літургією. Його музика ще не досить вивчена українськими музикознавцями. Композитор походить з Глухова ,але навчався і працював за кордоном. Слухаючи цей твір, вражаєшся досконалою формою вираження думок через музику. Березовський створив унікальний твір, пов'язавши українську філософську мрійливість з фундаменталізмом європейської гармонії .Твір несе у собі елементи симфонічності, хоч це скрипкова соната. Автор досить яскраво вносить форму сонатного алегро і варіаційність у розвиток головної теми. Кирило Стеценко своїм виконанням досконало провів нас картинами тогочасної Італії. Його скрипка звучала досить виважено і тембрально та інтонаційно відповідала тим найвищим стандартам світового виконавства. У своєму проведенні виконавець досить довершено будує фразеологію і розвиток теми. Кожний відрізок твору має свій мелодійний стержень ,який поступово тематично проходить через весь твір. Безперечно досить професійним був фортепіанний акомпанемент Нелі Юсової . Вона досить чутко реагувала на агогіку і темпові зміни. Доповнюючи своїм виконанням скрипаля, піаністка внесла яскраву палітру у виконання сонати. Протягом концерту прозвучали твори Миколи Лисенка Елегія, Кирила Стеценка (діда), Пісня без слів, ,Козачок, Вечірня пісня, та авторські твори і імпровізації такі як Е-ДUMA , Шалені коломийки, Ой Діду, Інтегральний Славень, Серце Бога та інші. В другому відділенні Кирило Стеценко показав віртуозну майстерність і досконалість імпровізаційної техніки, залучивши до виконання програми подружжя Сергія та Нелі Юсових і всіх присутніх слухачів концерту. Так склалося ,що в Штутгарті зустрілися шість бувших випускників Київської консерваторії .Кирило Стеценко-скрипаль, Сергій Юсов-скрипаль, Неля Юсова-піаністка,Карл Нємечек-трубач, Михайло Севрук -гобоїст, kомпозитор Вадим Журавицький. Два однокурсники- скрипалі Кирило Стеценко і Сергій Юсов - закінчили консерваторію і аспірантуру і працювали певний час викладачами Київської консерваторії .Сергій Юсов мав свої солові концерти як в Україні так і в Європі. Довгий час працював концертмейстером оркестру мюзик-холу в Гамбурзі, а потім в Штутгарті. Грає в оркестрах і різноманітних камерних ансамблях, працює як педагог по класу скрипки. Його дружина, закінчивши консерваторію, працювала на кафедрі духових інструментів у Київській консерваторії як концертмейстер у класі професора Юрченка М.Я. У Німеччині працює як педагог і виступає в різноманітних камерних ансамблях. Мають двох синів, які професійні музиканти. Один із них піаніст, а другий скрипаль. Тобто пішли тернистими стежками своїх батьків. Що цікаво, що Сергій Юсов має безпосереднє відношення до мого міста народження Радомишля. У юнацькі роки він часто приїздив до Радомишля, де на Нижній(Ломоносова) вулиці їхня родина мала будинок ,в якому влітку проживала. Багато разів проходячи біля їхнього будинку, я чув як хтось грав етюди, п'єси на скрипці, і навіть не думав, що колись у студентські роки познайомлюся з Сергієм Юсовим. Їхній будинок був поряд з будинком моєї першої вчительки Ісаєнко Ольги Петрівни. Була то добра вчителька ,педагог від Бога. Всі учні різних років з вдячністю пам'ятають її материнську ласку і опіку ,яку вона проявляла до малих підростаючих дітей. Вчила вона нас писати і читати і людським відношенням один до одного , а також вчила орієнтуватися у житті. Долями своїх учнів вона завжди цікавилася і знала, що я навчаюся у Київський консерваторії , а тому в розмові з родиною Юсових розповіла і про мене. Сергій знайшов мене і від тоді ми знайомі .Я йому розповів ,що в дитинстві інколи слухав під вікном їхнього будинку звук скрипки, і загадково думав, а хто ж то міг бути?

На концерті в Штутгарді був присутній мій товариш по консерваторії, відомий трубач Карл Нємечек. Він працював в симфонічному оркестрі Держтелерадіо України, в оркестрі Донецького оперного театру, Київській дитячій опері, і грав партію першої труби в Національному симфонічному оркестрі України. Був як і я викладачем у Київському музичному училищі ім. Р. М. Глієра. Декілька років викладав у Київському державному інституті культури. В Німеччині дає солові концерти , а також грає в різноманітних ансамблях і оркестрах. На батьківщині часто грає Київському Будинку Органної музики і в концертних залах Чернівців, Вінниці, Білої церкви пропагуючи твори сучасних композиторів і класицизму.Та я автор цієї статті.

Přidat komentář

---