На згадку про Анатолія Білошицького

В Празі Михайло Севрук Писати спогади про однокурсників ,яких не має вже серед нас ,це згадувати і пробирати ніби у калейдоскопі часу факти багаторічної минулості ,що трапилися багато років тому.Час стирає з памяті все, що з нами трапилося у цьому житті,але коли починаєш згадувати події ,які відбувалися з нами більше 40-ка років тому,то у памяті ,ніби в компютері ,починають виникати образи з подій зафіксованих у мозок, і перед очима починає зявлятися яскрава мозаїка давнішніх моментів з нашого життя. Згадувати про Анатолія Білошицького –це означає, що згадувати молоді роки і про початок свого професійного шляху у музиці.Адже він розпочався в один і той період,коли ми поліськими юнаками- він із Коростеня ,а я із Радомишля ,в далекому 1967 році вступили до Житомирського музичного училища імені В.С.Косенка. Анатолій навчався на народному відділі по класу баяна,я –на духовому ,у класі гобоя.Його прийняли відразу на другий курс. Проживали ми з Анатолієм в гуртожитку в сусідніх кімнатах.Взагалі, у ті роки студенити музучилища підтримували між собою дружні стосунки , а тому творче сходження , його поступове здобуття професійної майстерності як митця проходило на моїх очах. Я відразу запримітив білявого сіроокого юнака,котрий щоденно і наполегливо займався на баяні, то в коридорі,то на кухні,адже вільних приміщень, або кімнат для самоподготовки не було.Музичне училище у ті роки розміщувалося в старому будинку і класів для індивідуальних занять було дуже мало ,і не всім щастило займатися в класах.Отож вставали рано,щоб першими прийти ,ще довідкриття училища ,яке відкривалось о 6-ій годині ранку.Той хто був серед перших-тому і діставався клас для занять.Бувало й таке,що в одному класі займалися по декілька чоловік разом. Анатолій завжди займався імпульсивно ,з баженням.Під час занять, щоб відпочити від обовязкового репертуару,він завжди щось імпровізував на ту чи іншу народну мелодію, або на мелодії з творів Баха,Генделя,Чайкіна, Різоля , Мяскова та інших композиторів. Коли у нього вдало получалась якась імпровізація ,то він хотів щоб хтось зі сторони послухав і був безмежно радий, коли студент-слухач, або однокурсник оцінив його працю.Твори класиків він іноді по-своєму інтерпретував ,чим відрізнявся від інших студентів,створював варіації на ту чи іншу мелодію,пробував грати її з різними динамічними відтінками, фразував продумано кожну деталь.Робив Анатолій все непоспіхаючи.Весь час аналізував ,починав знову і знову і прислухався то до правої,то до лівої руки. Так як в музичному училищі був оркестр народних інструментів,то Анатолій грав на баяні і струнному тенорі і на басу.Взагалі він був універсал,коли хтось був відсутній в оркестрі,то він міг замінити будь-який голос.Мене як гобоїста часто запрошували до оркестру ,коли виконували твори Миколи Будашкіна, щоб доповнити і звиразнити палітру оркестра. Керував на той час оркестром народних інструментів,талановитий баяніст завідуючий відділом народних інструментів Юрій Васильович Воєводін.В оркестрі народного відділу у 1967-68 роках були вдумливі і відповідні студенти ,які в майбутньому стали студентами різних ВУЗІВ ,не тільки України але і СРСР.Серед них баяніст Анатолій Бажалкін-народний артист Російської Федерації військовий диригент,Маряч –домбрист-військовий диригент, баяністки сестри Лопати-вчилися в Київській і Одеській консерваторіях, Володимир Лісовий –баяніст ,який закінчив Одеський інститут культури,Віктор Черниш –навчався в Київській консерваторії, Юрій Турчин –професор Рівненського університету культури,композитори брати Станіслав і Владислав Ольшевські,які закінчили Ленінградську і Київську консерваторїї ,баяніст і композитор Сергій Жуков та інші.Ця творча атмосфера була прикладом ,яка спрямовувала Анатолія для системної і вдумливої праці та саморозвитку як особистості. Анатолій вже тоді, на початку навчання в музичному училищі цікавився різними музичними інструментами,їхнім походженням,тембром та діапазоном звучання. Він почав активно цікавитися симфонічною музикою ,оркестрами різних жанрів і диригентами ,вивчав диригування та працю з оркестром. В 1968 році мене і Анатолія призвали до лав Радянської Армії.Наша служба проходила у військовому гарнізоні міста Овруч,де Анатолій грав у військовому духовому оркестрі на альті, освоївши тенор і валторну а,пізніше і саксофон . За службовими вимогами він мусив вміти грати на військовому сигнальному ріжку(різновид труби без клапанів) і на великому і малому барабані. Окрім цих інструментів він цікавився майже всіма духовими інструментамивін. Протягом служби він як баяніст дуже багато акомпонував військовим хорам , солістам і танцювальним колективом.На базі духового оркестру у військовій частині формувалася вся культурницька праця окрім церемоніальної та концертної музики оркестранти ходили у підрозділи і вивчали пісні з вояками ,з якими потім виступали на огляді самодіяльної військової пісні.На той час диригентом духового оркестру був капітан Мязь, який активно проводив репетиційну працю з оркестром і підготовлював оркестр до виступів на конкурсах військових духових оркестрів та концертах серед широких мас населення.Окрім концертних залів і клубів, духовий оркестр часто виїзджав на військові полігони, де прямо на полі перед вояками давав концерти. Окрім духової і класичної музики, часто виконувалася естрадна музика та джаз.При військовому оркестрі був створений свій естрадний оркестр.Саме в армійському оркестрі Анатолій мав можливість спробувати свої композиторські можливості,адже проявляв велике зацікавлення та інтерес до диксилендів .Він сам обробляв та інтерпретував народні та популярні на той час мелодії.Ось тоді,на мою думку,він свідомо і цілеспрямовано розпочав складати музику.Духовий військовий оркестр ,то була якась початкова творча лабораторія , де він міг реалізувати свій творчий замисел від написання твору і доведення його до виступу перед слухачем. В 1970 році, повернувшись після військової служби до музичного училища,ми активно почали готуватися до вступу в консерваторію.Але попереду були ще роки навчання і здоконалення фахових основ, гармонії, теорії та історії музики і диригування.Кожний з нас навчався на своєму відділі, але досить часто ми збиралися у невеличкі весілні ансамблі, щоб підзаробити трохи грошей, адже відчували ,що після армії треба було якось менше залежати від батьківської допомоги. Українські весілля на Поліссі,як відомо починаються в пятницю ввечері, а закінчуються в понеділок.Доводилося грати по всій Житомирщині і в основному під відкритим небом та ходити з весільним проводом,виконуючи всі ті мелодії,що належать грати за весільним обрядом. Сюди входили весільні пісні про молоду та молодого,сватів та батьків, а також гостей.Виконувалися марші,та веселі жартівливі і сумні пісні, а також обрядові при ділінні караваю та обсиланні або обкликанні.Весілля звкінчувалося ,коли коровай був розділений ,а музикам завжди залишали «підошву» від коровая,в якій були запечені мідні копійки.За повірами ,які ходили серед Полісян, ці копійки дуже цінилися,адже пройшовши через обряд весілля вони набували магічність і коли хтось хотів на торжищі придбати корову ,або коня,то мусив носити в кишені одну із каравайних копійок.Тоді купівля рахувалася вдалою. Таким чином ,для нас молодих музикантів, грати на весіллях «на слух»,було доброю практикою,яка давала можливість,не виходячі за рамки народних пісень, жанрових мотивів ,вільно імпровізувати в межах тієї чи іншої пісні. Досить часто, коли духовики відпочивали Анатолій брав у руки баян і протягом довгого часу грав різноманітні попурі і варіації, а також особисті обробки різноманітних нородних і популярних а також пісень з репертуару Вокально-інструментальних ансамблів «Червона рута», «Кобза» та інших. Практика імпровізування та створення варіацій в подальшому згодилася йому при написанні своїх властних творів, коли він став на шлях професіонала-композитора. В 1973 році Анатолій став студентом Київської державної консерваторії ім.П.І.Чайковського .Навчався він на оркестровому факультеті народного відділу по спеціальності баян,диригування,а потім композиції.Я також поступив до консерваторії по класу гобой.Фактично ми навчалися на оркестровому факультеті ,тільки він на кафедрі народних інструментів а я на кафедрі духових інструментів.Досить часто на деяких лекціях ми вивчали предмети де були народники і духовики. Так що ми з Анатолієм в студентські роки мали можливість спілкуватися на лекціях, грали в різноманітних ансамблях ,як у фольклорних ,так і в класичних.Окрім того ,щоб покращати своє фінансове становище інколи грали і весіллях. Керівник оркестру народних інструментів професор Білоконь ,мене запрошував ,для підсилення оркестру,коли там була партія гобоя.У студентські роки Анатолій дуже серйозно і відповідально вивчав диригування,композіцію і постійно вдосконалював майстерність гри на баяні. У ті роки з ним навчалися на курсі і проживали в гуртожитку талановиті молоді люди ,які в майбутньому доягли значних успіхів у розвитку української музики.Серед них- баяніст Сергій Грінченко-лауреат міжнародного конкурсу,баяніст Віктор Самітов-лауреат республіканського конкурсу, домбрист –Володимир Боюнець-артист Академічного народного оркестру України, баяніст Олександр Сорокін(Сорока) викладач,баяніст Олександр Литвинов ,завідуючий кафедрою суспільних наук Академії МВС у м.Луганську.Віктор Петриченко-хормейстер,диригент хорової капели «Думка».Окрім однокурсників Анатолія у ті роки на кафедрі народних інструментів навчалися досить відповідні талановиті музиканти,такі як А.Зубицький, Л.Матвійчук та інші.Атмосфера студентських років сприяла більш наполегливій і відповідальній підготовці до занять з фаху та лекцій. Якщо прослідкувати його творчий схід,то Анатолій писав твори багатожанрового характеру ,де була музика інструментальна для баяна ,фортепіано та інших інструментів,камерна для різноманітних за складом ансамблів,для народного,джазового і симфонічного оркестрів.В його творчості яскраво вирізняється мелодізм Поліського краю,з ігтонаційною та ритмічною самобутністю..В його музиці можна відчути архаїку-минулість і разом з тим майбутність,радість і смуток.Показуючи інколи свої твори мені і своїм колегам він логічно обгрунтовував концепцію програми створення того чи іншого твору. Він пишався ,що походить з міста Коростень ,давнішньої столиці словянського племені древлян і саме багато творів присвятив Давньоруській тематиці. Скільки я його знав, то Анатолій не був занадто веселою людиною,завжди якийсь сконцентрований і розважливий у своїх вчинках і діях.Він ніби відчував ,що помре молодим.Так і сталося. Він помер раптово у день свого народження у віці 44 років. Будучі педагогом консерваторії і диригентом державного духового оркестру України у роки розквіту музичної творчості скінчилося життя талановитої людини . В місті Коростень музична школа носить його імя.