Пісняри Радомишльського Полісся

© Михайло Севрук. Всі права застережені

Специфічні традиції пісенної творчості українського північного Полісся необхідно досліджувати у віршованій формі текстів невідомих авторів. Народна пісня полісян спирається на побутовий віршований фольклор предків. Вивчаючи глибинні історичні корені пісні північного регіону Житомирського i Київського Полісся, а зокрема Радомишльського, Малинського, Коростенського, Овруцького, Народицького, Олевського, Ємільчинського, Новоград-Волинського р-нів можна констатувати, що пісня тісно звˇ язана з розвитком побуту древлян , який з правіку заселяв цей лісовий край. У творчому добутку наших пращурів віршована рима має досить доконалу форму , яка легко спрацьовується для створення музичних творів і побутових пісень: обрядових, обжинкових, весільних, героїчних балад , заупокійних і літургічних молитовних хоралів та співів.
Завдяки географічній і природній лісовій полозі, Полісся протягом багатьох віків змогло утримати у законсервованому стані свій незабутній колорит, до якого входять народні побутові ремесла, вишивка, а також пісня і танець. Недаром у свій час багато фольклористів і вчених, серед яких були Похилевич,Чубинський, Квітка, Колесса, Де-Фліз проводили дослідження Поліського регіону, а зокрема Радомишльського повіту, який був одним із найбільших повітів Київської губернії і межував із землями білоруського і російського Полісся.
Окрім української пісні у регіонах північного Полісся зберігалась традиція і єврейських пісень та клейзмерських музик . Виходець із Радомисля Веледнецький у свій час їх записав і видав. Влітку студенти багатьох композиторських та історико- теоретичних факультетів мистецьких вузів України виїздять у фольклорні експедиції збирати старовинні пісні та послухати весільні обряди.
На відміну від Полісся південь Київського князівства, де переважно був лісостеп, у давні часи заселяли вихідці iз Близького Сходу та Азії. Їхня асиміляція мала великий вплив не тільки на зміну побуту, фізичних ознак, але і на пісенний колорит місцевих слов‘янських племен. Поступово пришлі етніки влилися у місцеві словˇ янські племена і, таким чином, побут півдня Київщини і Житомирщини та їхні культурні традиції формувалися на взаємних традиціях місцевих словˇянських і не словˇянських племен. До цих етніків належали печеніги, половці, хазари, чорні клобоуки та інші. Прийшовши зі сходу і Месопотанії та асімілювавшись із місцевим населенням , вони залишили помітний вплив на пісенний мелодізм із орієнтальними ознаками та елементи фольклору, які в повній мірі присутні і в сучасних піснях аматорських колективів. Регіон Полісся зміг зберегти на певний час свій традиційний, не змішаний фольклор. Лише пізніше в ХІІІ столітті, коли розпочалася колонізація України відбувся значний вплив на мелодіку солоспівів, інтонацію і ритміку музичних творів.
Протягом багатьох віків народна пісня північних полісян доповнювалася інтонаційним характерним мелодізмом народів, які тут проживають, або проживали. З приходом татаро-монголів, а у пізніші віки литовців, євреїв, поляків, німців ,чехів інтонація, мелодізм та гармонія доповнювалися, вбираючи кращі традиції пісенності цих народів. Велике значення на формування пісенності поліського краю мали чумаки. Від‘їзджаючи в Крим по сіль великими ватагами на весні і повертаючись в кінці літа, або восени, чумаки безумовно, спілкувалися із місцевим населенням приазов‘я і причорномор‘я. Цю територію переважно заселяли татари, греки, турки, гагаузи, болгари та інші народи. Чумаки знайомилися із фольклором цих народів ,і таким чином, кращі пісні та їх мелодику використовували у своїй пісенності. Формування та розиток народної пісні проходить і сьогодні внаслідок виникнення нових стосунки між регіонами і народами. Сьогодні пісня розповсюджується через радіо ,телебачення , та інтернет. Багато професійних і аматорських колективів беруть участь у різноманітних регіональних та міжнародних етнічно-фолькльорних фестивалях, конкурсах та зустрічах. Безумовно, спілкування творчих колективів має великий вплив на формування та розвиток культури багатьох народів.
Пісенність Полісся слід розглядати в комплексній структурі його формування, яка залежить від пори року та місця проведення. Систематизувачи самі пісні їх потрібно розділити за жанровими ознаками:

1.Обрядові-засівальні та обжинкові
2.Весільно - каравайні, церемонійні, обкликальні, дарувальні, прощальні та інші
3.Різдв‘яні колядки та щедрівки
4.Веснянки
5.Купальські
6.Погребальні і поминальні пісні та плачі
7.Побутові сільські
8.Побутові міські
9.Пісні дитячі
10.Пісні дівочі
11.Пісні юнацькі
12.Пісні материнські
13.Пісні гайдамацькі
14.Пісні військові та козацькі
15.Пісні чумацькі
16.Думи
17.Балади
18.Гімни
19.Хорали
20.Ремісничі

Збирання та записування старих пісень і створення нових має на Поліссі давню традицію. У кінці ХІХ століття Климент Квітка розпочав дослідницьку фольклорну працю по збиранню пісень. У 1899 році у с.Пенязевичі Радомисльського повіту він протягом літніх канікул від місцевих жителів записав купальські пісні і пісні, пов ´язані з обжинками.Відтоді і було покладено початок багаторічній фольклористичній діяльності вченого.Після закінчення університета він деякий час працював у Грузії, а потім отримав призначення до Радомисльського окружного суду. Потрапивши знову у благодатне фольклорне середовище, вчений вдруге використовує можливість збирати і записувати пісні у селах Лутівка, Веприн, Болячів, Русанівка, Вишевичі,Городище. Таким чином Климент Васильович записав і занотував у Радомисльському повіті 111 мелодій.


Радомишльська земля традиційно багата на таланти. На Поліссі люди завжди шанували вишивку, народні ремесла, пісню і танець. Дотримуючись таких давніх звичаїв, як збирання врожаю, весільних ритуалів , свят Івана Купала, Різдва Христового і Щедрого вечора, полісяни і сьогодні продовжують традиції своїх предків. Пісню із покоління в покоління отримували як спадщину. У місті Радомишлі і районі в багатьох клубах діяли і діють самодіяльні художні колективи. При районному будинку культури завжди існували фольклорний, хоровий і танцювальний колективи, які були оздобою місцевих концертів.Кожне село району відзначалося своїм неповторним міцним збереженням прадавніх фольклорно – пісенних традицій і мальовничим різновидом Полісьського обрядового пісенного жанру,танцю та вишиванням традиційних вбрань що тут побутують. До невичерпного джерела народних старовинних пісень, мелодій, прагнуть прилучитися продовжувачі народних традицій, любителі народної творчості, серед яких є школярі, молодь і люди похилого віку. Такими є учасники народних аматорських фольклорно – етнографічних колективів, яких в районі налічується декілька.
З кінця 50-х і до 80-х років у місті існував чоловічий хор вчителів, який мав завжди успіхи на концертах.Ініціатором і засновником його був вчитель Роговченко.У свій час в школі –інтернаті села Потієвка навчалася народна артистка України Ніна Матвієнко. Спосіб співу відомої на весь світ співачки підтверджує , що вона дійсно наслідує неповторні мелодико-інтонаційні традиції співу радомишльського Полісся. І сьогодні існує жіночий колективів при районному будинку культури, без якого не обходиться жодне місцеве свято.

Вишевчанка - Фольклорний ансамбль «Вишевичанка» с. Вишевичі Радомишльського району. Керівник – Людмила Гаркава.



Більше 35 років існує народний аматорський фолькльорно-етнічний колектив «Вишевчанка» при сільському будинку культури с. Вишевичі. Першим керівником і організатором колективу була Карпенко Ядвига Петрівна. Наділена від природи серцем пісняра, вона з материнським молоком успадкувала пісенність та любов до пісні. З невеликого хору -ланки картоплярів та хмелярів вона організувала молодий творчий колектив, закоханий в українську пісню.
Протягом років змінювався склад колективу, репертуар, але незмінною залишалась його організатор та її любов до материнської пісні. Ядвига Петрівна разом з учасниками колективу збирала і вивчала забутий звичайний обрядовий фольклор, родинні звичаї і пісні свого села.
Сьогодні народний аматорський хор «Вишевчанка» нараховує 16 учасників середнього та старшого віку, а керівником є активна учасниця від дня його заснування – Гаркова Людмила Василівна.
У репертуарі фольклорного гурту більше шестидесяти пісенних творів, записаних від учасників Стяшенко О.М. (1923 р. н.), Гаркави Л.В., (1940 р.н.), СитникН.І. (1932 р.н.), Кузьменко Г.М.( 1919 р.н.), Єфименко О.Г. ( 1923 р.н.), Василенко Г.І.( 1932 р.н.). Це побутові: «На попівській сіножаті», « Купалася Катя в морі, чумацьк»і:« А ще сонце не заходило», «Їде чумак в доріженьку», весільні:« Козлички мої», « Ой, колесом, колесом», петрівка: « Ой, метений сад, метений», веснянки:« Зійшла зоря вечірняя», « Богатирю, богатирю». А на свято Різдва Христового лунають селом старовинні величальні колядки: « В нашого дядька в дворі явір» , « Пан – господарю, не розгнівайся» , « Ой, під вербою, зеленою», « Ой гула, гула, крутая гора».
Традиційними в селі стали свята: « Андрія», «Трійця», «Івана Купала», «Обжинки», « Зажинки», весільні обряди і завжди невід‘ємною частиною цих заходів є «Вишевчанка».

Берегиня -Фольклорний ансамбль «Берегиня» с. Меделівка Радомишльського району. Керівник – Надія Осадча.


49 років діє народний аматорський колектив «Берегиня». У 1957 році , в мальовничому селі Меделівка був створений хор - ланка, який виконував українські і російські народні пісні і частівки. Протягом років колектив поповнювався новими учасниками, а у репертуарі з’явилися і перші обрядові пісні. Першим керівником колективу була Кириченко Олександра Михайлівна ( 1929 р.н.)Співачка, яку ще називали виводчиця.Вона запропонувала учасникам колективу пригадати родинні звичаї і старовинні пісні. Записавши і створиши базовий репертуар, учасники хору постійно виконують їх у концертах.За багато років своєї творчої діяльності Олександра Михайлівна зібрала ,записала і вивчила з учасниками понад 30 родинно –побутових і обрядових пісень. Сьогодні «Берегиня» нараховує 13 учасників старшого віку і кожен є носієм пісенних фольклорних традицій, вносить до репертуару щось своє , неповторне, забуте і знайдене у глибинних душах своїх предків. Нині керівником гурту є активна учасниця хору, здібний організатор - Осадча Надія Петрівна. Берегинями називають Надію Майстренко ( 1929 р.н. ), Меланію Галушко ( 1924 р.н. ), Софію Осадчу( 1927 р.н. ), Олександру Кириченко ( 1929 р. н. ), Катерину Поліщук ( 1933 р.н. ), Ганну Журбенко ( 1938 р.н.), Надію Осадчу ( 1941 р.н. ). Ними записано цілу низку старовинних пісень весняної, весільної обрядовості:« Ой, упав сніжок на обложок», « Летів півень через ріку», « Ой, за ворота, за новенькії», « Ой, крикнули гуси – лебеді на воді», купальські: « Ой, плавала кладочка під млином», « Іванова мати насіяла м’яти», чумацькі: « Їхали чумаки у Крим по сіль», « На попівській сіножаті», побутові: « Ти сирая да ліщинонька», «Чорна хмара наступає», колядки «Ой, у коморі, в новій оборі»та ін. А всього у репертуарі колективу майже 80 пісень.
Кожна пісня у виконанні учасників колективу відрізняється чистим звучанням. Звертає на себе увагу також м’яка манера співу, злагодженість, у багатьох піснях звучить багатоголосся, є гарні виводчиці. Хор використовує місцевий старовинний одяг і атрибутику.
За активну творчу діяльність та високий виконавський рівень і майстерність,а також за збереження і популяризацію народних свят, звичаїв, обрядів і пісенного фольклору аматорським колективам «Вишевчанка», «Берегиня» присвоєно почесне звання «народний».
Широка творча біографія аматорів. Колективи є учасниками Всеукраїнських, обласних. районних оглядів – конкурсів, фестивалів, свят. Неодноразово виїзджали з обмінними концертами до Білорусії, в Тернопільську область, виступали в Музеї архітектури та побуту України в м. Києві, учасники Міжнародного фестивалю фольклору «Берегиня» в м. Луцьку, Міжнародного фестивалю фольклору, добродійного вечора Поліського фольклору, свята слов’янської писемності в м. Києві, Міжнародного свята літератури і мистецтва « Лесині джерела» в м. Новоград - Волинську.

Народний аматорський танцювальний колектив с. Макалевичі Радомишльського району

Фольклорно-етнографічний танцювальний ансамбль працює при Будинку культури с. Макалевичі з 1970 р. Керівник Шевченко Любов Іванівна. За довгий період свого існування колектив об`їздив майже всі села свого району з концертами. Ансамбль приймав участь у заключному концерті народного фольклору на святі «Роде наш красний», обласних оглядах-конкурсах танцювальних колективів. Виступав перед жителями Народницького р-ну, а також на міжнародному святі літератури і мистецтва «Лесині джерела» у м. Новограді-Волинському. У 2001 році представляв Радомишльський район Житомирської області на творчому звіті Житомирщини у Палаці культури «Україна» м. Києві. Глядачі аплодували учасникам колективу як найстаршим учасникам концерту.
Колектив приймає участь у святкових концертах, які проводяться у с. Макалевичі, а також у Радомишлі і сусідніх селах.
У 2008 р. приймав участь у творчому звіті аматорських колективів Радомишльського району «Талантами славна поліська земля».
За високий рівень виконавської майстерності, значну роботу по відродженню українського танцювального та пісенного фольклору, народних свят, традицій колективу в 1994 році було присвоєне почесне звання «самодіяльний народний».
Репертуар колективу різноманітний .Учасники колективу записали і виконують поліські народні танці , які побутують в даній місцевості, а саме: «Ойра», «Дощик», «Карапет», «Лінцей», «Краков`як» та багато інших. Колектив постійно у пошуках нових танців та пісень.