Утікач משה/ Моше - син Алтера Ребе помер у Радомислі

Утікач משה/ Моше - син Алтера Ребе помер у Радомислі
З історії Радомисля відомо,що помітним явищем у місті була єврейська громада, яка проживала у ньому з непам‘ятних часів. Хоч єврейська громада жила своїм окремим закритим духовним і релігійним життям, але побутові стосунки з місцевим населенням були досить розвинуті.Серед радомисльських євреїв були досить відомі капіталісти-міліонери, підприємці,вчені, рабини,літератори, лікарі,актори, музиканти, ремісники та інші. В Радомишлі єврейська громада створювала всі можливості для забезпечення духовного і культурного розвитку молодшого покоління. У місті існувало декілька шкіл,театр, бібліотека, лікарня, видавалася газета,був досить добрий оркестр клейзмеровської музики. Побудовані на кошти громади синагога, школа і лікарня була архітектурною окрасою міста.До Радомишля приїзджали відомі на той час актори,релігійні діячі,вчені. Завдяки мудрості керівництва місцевої єврейської громади у місті кипіло життя наповнене великим натхненням городян.Цікавим фактом у історії Радомисля є те,що тут проживав і помер син засновника хасидського руху Альтера Ребе Моше, автор книги хасидського вчення, у якій він розмірковує про чотири опори Небесної Колесниці...
З історії життя Моше Боруховича, молодшого сина Алтер Ребе.
Шостий Любачивський Ребе Йосип –Іцхак Шнеєрсон, який був радянською ,,інквізицією,,у 20 роки ХХ століття суджений до смертної кари, за розповсюдження релігії і єврейську просвітницьку діяльність (звілнений був лише у 1927 році, а потім емігрував до Амарики) , у своїх записах подає цікаві факти із розселення єврейських громад –кагалів на початку 19 століття у Російській імперії, а зокрема в Білорусії, Україні i регіоні Полісся та Волині.У записці він описує хасидські общини Фастова, Радомисля і Чорнобиля та інших міст.Цікавим eпізодом пов‘язаним із Радомислем і його обивательством є факт,що у цьому місті прожив свої останні роки і помер дивний хасид, жебрак, який кожну ніч спав у синагозі привязаний до верхніх балок під стелею.Звали його משה /Моше.
Хто ж такий був Моше, чому i за яких обставин він поселився у Радомислі?
Моше був молодшим сином Альтера Ребе Шнеура Залмана-засновника релігійної течиї Хасидизму. Сам Альтер Ребе народився у родині цадика i від дитячих років присвятив себе релігійному вченню і вивченню Талмуду, а також заснуванню нової релігійної течиї хасидизму. Він заклав династію знаменитих Любачивських рабинів. Його життя не було увінчено лаврами, а у молитвах і кождоденною працею. За доносами противників хасидизму його разом з іншими сподвижниками декілька разів арештовували і закованих, як злочинців, перевозили у поштових діліжансах до Петербурга і тримали у Петропавловській фортеці допитуючи там.





На початку 19 століття Альтер Ребе знаходився в Петербурзі після ув‘язнення , де він провів декілька місяців у тюрмі Таємного будинку, а подальшу добу проживав на приватній квартирі. Проживаючи в Петербурзі Ребе продовжував займатися суспільною працею на благо євреїв.
У 1801 році Алтер Ребе разом із сином Моше і помічником реб Йосипом-Моше виїхали із Петербурга у кареті , яку їм запропонував князь Любомирський, на землях якого Алтер Ребе погодився поставити свою нову резиденцію.Карета їхала у супроводі почесної варти із офіцерів. Далі у чотирьох каретах їхали найближчі до Ребе хасиди.
Приїхавши у село Ляди Могильвської губернії і поселившись там, Ребе почав активно займатися справами на благо общини. Він доручив своєму синові Моше організувати розселення прибулих євреїв по невеликих селах і хуторах, щоб вони заробляли собі на життя землеробством.У ході своєї діяльності Ребе зібрав значну суму для допомоги тім, хто вирішив працювати у земльних господарствах.
Завдяки діяльності впливових хасидів, які мали зв‘язки з високими чиновниками у Петербурзі, Ребе заручився підтримкою влади і сотні єврейських родин змогли розселитися у містечках і селах Російської імперії, а також біля Катеринослава і Полтави.За вказівкою батька Моше, обіймав посаду координатора із суспільних зв‘язків і організував переселення учителів, різників і рабинів, у ті місцевості, де поселялися землевиробники, щоб єврейське життя нових поселенців було повноцінніше.Він також керував будівництвом синагог і микв.
У такому ритмі пробігло десять років, наповнених активною і плідною діяльністю.Протягом цього часу Моше декілька разів їздив до Петербурга для вирішення невідкладних суспільних справ і кожного разу добивався успіху.
У роки війни з Наполеоновськими військами Альтер Ребе був на стороні російського самодержавства,хоч і деякі лідери хасидизму рахували,що французський лібералізм принесе російському і польському єврейству свободу і звільнить від переслідувань і погромів.Але Альтер Ребе передбачав, що внаслідку нак званої ,,свободи,, євреське населення відійде від Тори і заповідей і асимілюється.Він бажав поразки наполеонівським військам,а тому розіслав листи до єврейських общин із зверненням,щоб всіми силами допомагати російській армії. Він говорив: ,,Перемоги ворога тимчасові, остаточна перемога буде за російським царем,,.
Сам Альтер Ребе у 1812 році вимушений був рятуватися від французських військ.Він разом з близькими до нього людьми і родиною від‘їхав із російською армією, яка відступала.По дорозі на Україні захворів і помер у селі Пєна на Курщині. Похований він у місті Гадячі на Полтавщині.Його могила являється місцем світового паломництва хасидів. Після нього хасидський рух очолив його старший син Ребе, рабби Довбер, який у 1813 році із Ляд резиденцію переніс у Любавичі, і це місце стало столицею руху ХАБАД на слідуючі 102 роки.
Його син Моше не поїхав із Ребе Алтером, а разом із іншими хасидами домомагали російській армії у розвідувальній діяльності. Знаючи добре французьку мову Моше завів дружбу з французськими офіцерами.Він переїхав до Латвії у Друю, де знаходився штаб французської розвідки. Грамотні люди із місцевих сіл допомагали французській розвідці , за невелику платню складати карти російських доріг. Писали вони по польські, російські, литовські, а Моше перекладав їх до французської мови, а після цього вони розселялися до бригад. Моше ж потім передавав інформацію агентам російської армії. В історичних довідках є багато піддтверджень, що єврейськи громади допомогали російській армії у війні проти наполеоновських військ.Одним із агентів російчської розвідки був також Нафталі-Герц Шульман.

Російський цар Олександр І у роки війни з наполеоновськими військами 1812-1814 р. підтримував співпрацю єврейських общин у розвідувальній справі на благо імперії.У січні 1913 року він під час аудиєнції з Нафталі-Герцем Шульманом –хасидом із Старого Бихова вручив йому охоронні документи, які свідчать про те, що формувалася розвідницька агентура, яка базувалася на єврейських общинних управліннях –кагалах. У звязку із секретністю височайшого повеління, Шульману були вручені лише «писані Особистою рукою Його Імператорського Величества благовоління єврейському народу», «охоронний лист про звільнення вибраних агентів від всяких утисків при постої у тих кагалах де вони проживали, а також бланки «Подорожніх» для оформлення і безпечного проїзду, як його самого, так і його агентам.
Подякувавши євреям за службу в армійских органах безпеки,Олександр 1 «довірив» їм виконання нового тайного проекту державного масштабу з надією, що євреї «оправдають» його «довіру».
Але фінансування цього проекту в основному було покладено на єврейскі общини. Шульману здавалося, що доручення імператора давало унікальну можливість російскому єврейству із людей «другого сорту» перетворитися в особливо довіренних особ, виконуючих важливі державні завдання.Цьому проекту не потрібно було якоїсь спеціальної підготовки виконавців, або навіть зміни їхньої зовнішньго вигляду. Не гаючи часу, Шульман приступив виконувати «Высочайше данного... поручения».Ця секретна діяльність підтримувалась місцевими владами більше року. У лютому 1814 гоку в Радомислі (Київської губернії) Шульман був затриманий городничим під час підготовки виборів «трьох чоловік, совісних і знаючих єврейскі закони, з метою, що коли він їх приведе до присяги і відкриє їм тайну, то вони не повинні її розсекретити до тієї доби, поки не виникне необхідність». Недивлячись на переконливі «охоронні грамоти», поліція рахувала підозрілою діяльність Шульмана по формуванню розвідувальної сітки далеко від лінії фронту, а також протизаконні його переїзди за рахунок місцевих общин. Шульман був доправений із Радомисля у Київ,а звідти висланий до родини у Могилів.Всі папіри у нього були конфісковані і переслані у Особливу канцелярію Мінистерства поліції. Намагання Шульмана повернути їх, щоб продовжувати виконувати «высочайшее поручение императора», ні до чого не привели.Цар на той час мав уже вирішувати інші невідкладні питання, і доля Шульмана його більше не цікавила.
У 1915 році цар Олександр І відвідав не далеко від Любавичів сусіднє село Бабиновичи і губернатор Могильова захотів представити царю нового Ребе і його молодшого брата Моше. Обставитни склалися таким чином, що першими була прелставелена група аристократів.Це Моше заділо і він поскаржився на це що сталося губернатору.При розмові був присутній смоленський прилат, який відразу на адресу Моше відпустив декілька уїдливих фраз і почав поносити всю Тору.Моше не змовчав, а дав рішучу відповідь прилату.Ображений прилат стояв на проведенні диспуту.Диспут у якому взяли участь єпископи Смоленська і Ніжина відбувся у церкві містечка Ярцево біля Смоленська, на якому Моше отримав перемогу і розлючені католики вирішили його затримати і увˇязнити в одній із церков Володимира.У супроводі караульних Моше був відправлений до Володимира.Але на четвертий день, коли охорона і арештований зупинилися на ночліг під Москвою у селі Одарівка, на караульних напав кріпкий сон і Моше вдалося втекти.Це трапилося у той самий день, коли Альтер Ребе вийшов на волю після свого першого увˇязнення.
Моше біг без зупинку цілі сутки не звиртаючи уваги на мороз і сніг.Потім він сам дивувався звідки в нього бралися сили на втечу і яким чином він зміг відгадати напрямок куди треба бігти.Добравшись до Орла він знайшов притулок у рабина Моше-Лейба Якобсона , а через декілька днів відпрвився у сторону Волині.
Сімя Моше пізніше перебралася у Ерзец-Ізраїль.Сам він до кінця життя остався у вигнанні з 1815 і до смерті 1878 року.
З роками, у місті Фастові біля Києва, обˇявився жебрак.Був він високий на зріст і одяг носив білий, і навіть взуття у нього було білого кольору.Одяг завжди був чистий і охайний , хоча ніхто не знав де і коли він прав свій одяг.Коли старець просив милостиню, то ніколи не брав більше однієї копійки, а взявши милостиню вже більше не підходив до тієї людини, поки не обійде усіх міщан.У день він скривався у лісі, а ближче до ночі приходив у синагогу. Там він вилазив на балки перекрить під стрихою і готувався на нічліг.Щоб не впасти він привязував себе до балок.
Ніхто ніколи не бачив цього старця щоб він молився.Декотрі рахували його божевільним, інші припускали що він –олин із 36-ти тайних праведників, завядяки яким світ продовжує своє існування.
Одного разу через Фастів проїзджав праведник,рабби Мордехай із Чорнобиля.Під час візиту він захворів і вимушений був лягти у постіль.Євреї міста приходили до нього, щоб виразити йому своє співчуття і повагу та побажання скрорійшого видужання. Із однією групою прийшов і дивний жебрак.Побачивши його рабби Мордехай крикнув:,,Ага!,,.Завязалася розмова, із якої ніхто із присутніх нічого не зрозумів,тому що вони говорили натяками і загадками.Після цього серед фастовських євреїв склалося думка, що бідний старець – скритий праведник.Пізнше стали говорити що він син Альтера Ребе.
Ось як у своїх записах Реб Михоэль-Лейб, хасид Ребе Махараша, Четвертого Любавичського Ребе, згадував, що коли він гостював у свого тестя у Фастові, цей жебрак прийшов у їхній дім просити милостнню. Тесть, як завжди, дав копійку,а я захотів дати п‘ятнадцать. Старець відмовився.«Я не місцевий , - пояснив я йому, - і не збираюсь тут довго задержуватися. Більше ми ніколи не побачимося. Окажить мені милість і візьміть гроші». Після довгих умовлянь старець все таки згодився. Направившись до дверей, він раптом заговорив про чотири підпори Небесної Колісниці із проротства Йехезкеля, пояснюючі все це у світі хасидського вчення. В якийсь момент він перервався, різко сказав: «Хватить!» - і вийшов.
Піздніше були чутки, що він перебрався у Радомисль під Киевом, де і помер. Прибувши одного разу в Любавичи, я разповів про цю зустріч Ребе.Вислухавши мене, Ребе попросив довідатись подробиці, якщо мені доведеться побувати в Радомислі. Наступного разу, направляючись до Києва , я заїхав у Радомисль і став розпитувати місцевих євреїв можливо хтось пам‘ятає високого бідного старця в білому одязі.Хтось припустив , що мова йде про сина Альтера Ребе і запропонував порозмовляти на цю тему з місцевим шамесом і ще із одних старожилів Радомисля.
Все, що мені розповіли ці люди співпало з тім , про що я довідався сам.Нужденний старець був одягнений в усе біле.Одяг його завжди був чистий.Він ніколи не молився у синагозі, хіба що був присутній у ті моменти коли промовлялися «Кдуша» і «Барху»1.У дні коли читали Тору у свитку, він виходив із синагоги.Мабуть не хотів бути у числі виволаних.Тому що було б тоді відоме імя його батька. 2
На розпитування про сім‘ю він нічого не відповідав, а найбільш настирливих сердито стримував: «Яке тобі діло?»
Мені описали його дивний оспосіб спати під стелею про що я вже чув.Хтось вспоминав, що пальці у старця були надзвичвайно довгі.Коли він знаходився на смертному одрі, його знову запитали про рідних, об‘яснивши, що хочуть їм повідомити про його смерть. «Не треба, відповів старець.Вони дізнаються самі».
Мені показали його могилу на радомисльському єврейському кладоіищі.Багато хвалебних слів було вибито на надгробному камені.Але імˇя його батька там не було.Стояло лише імя покійника – משה /Моше. Повернувшись із Радомисля я розповів усе це Ребе. « Так і є»,відповів Ребе.Співпадали усі описання старця і його спосіб поведінки.Більше того у Ребе була книга, написана молодшим сином Альтер Ребе, самим Моше. У ній були уведені роздуми про чотири підпори Небесної Колісниці....
1. Фрагменти молитви, читания при яких необхідна присутстність мин‘яна, тобто десяти дорослих євреїв.
2. Згідно традиції, викликаючи людину до Тори, проголошують вслух його єврейське ім‘я і єврейске ім‘я його батька.