Спогади про Житомирське музичне училище та студентські роки -Михайло Севрук

    Згадка про молоді студентські роки , про людей яких добре знав та пам'ятаєш і яких цілу вічність не бачив приходить зненацька, мов у сні, як фата моргана, якимось невидимим потайним шляхом увійде до голови та й руйнує сучасний стан спокою.Починає битися скоріше серце , не спиться і думки у спогадах калейдоскопом прокручуються ніби фільмові кадри перед очима , линуть у далекі молоді роки, де все ще було невідоме , таємне? У ті молоді студентські роки, коли життя сповнене надій у майбутнє і кожний мріє по- своєму призвичаїтись у суспільстві .І саме призвичаїтись, або пристосуватись.Існуюча система створювала такі обставини, що людина мусила влаштовуватись і пристосовуватись,адже по- іншому не було можливості жити.
    Навчаючись у Житомирському музучилищі ім.В.С.Косенка на різних відділах молоді студенти здебільшого у віці 15-20 років, але були і старші створювали окрему комунікаційну систему спілкування та окрему скупину, де діяли свої неписані закони та правила у стосунках. У гуртожитку по вулиці «Першого травня, 22 А», який належав культ-освітньому училищі, музичне училище лише орендувало там кімнати для своїх студентів. Вільний вхід до гуртожитку був не можливий. Завжди були присутні постові-вахтери, здебільшого то були пенсіонерки, які ретельно перевіряли всіх хто приходив.Дівчата і хлопці були відокремлені перегородкою, двері якої завжди були замкнуті і лише вранці, коли прибиральниці мили підлогу, відкривались на останньому поверсі.Тоді було можливе спілкування між дівчатами та хлопцями. Взагалі, до дівчат не заборонялося ходити, але тільки до 22 годин.
    Проживши в гуртожтку 4 роки з перервою( 2 роки армії), зазнав багато різних за специфічними ознаками типів людей. Приходилося спілкуватися як з студентами музучилища так і культ-освітнього училища.В кімнатах жили здебільшого однодумці, або підбирались за симпатіями, стосунки яких протягом навчання і спілкування набували довірливої форми. Одним словом, існувало мирне співжиття різних за характерними і психічними ознаками людей.
Музичне училище - це специфічний учбовий заклад , де постійно проводиться селекція та відбір шляхом академічних концертів та екзаменів.Студенти, згідно учбових планів та програм, повинні протягом року напам'ять вивчати різноманітні твори, і виконувати на академічних концертах або екзаменах, щоб перейти на інший курс.Однією з важливих проблем була мала кількість аудіторій для занять.Пам'ятаю, коли навчався на першому курсі у 1967 році в училищі, нам з однокурсниками приходилось вставати о 5 годині ранку і чекати на холоді, поки його відкриють. Було це ще в старій будові училища. Прибиральниці , тоді їх чомусь називали технічками, відкривали вранці о 6 годині будову училища і флігель в якому мали класи духовики , народники , клас контробасу( Фіма Печерський). Мостовий І.М. мав маленьку майстерню, в якій весь час працював, виготовляючи тростини для гобоя, кларнета та фогота, або ремонтував музичні інструменти. Все, що можна було полагодити, він лагодив . Мав він золоті руки, а перше за все голову.Учбові кімнати для занять першокурсникам як правило були недоступні.Займалися духовики по декілька чоловік у кімнатах та грали довгі ноти, щоб покращати звук та інтонацію.Погравши довгі ноти , приступали до гам та етюдів.Потім вже йшли снідати, хто що мав. Після сніданку йшли на заняття.Фактично мені навчатися було легко тому, що мав вже закінчену середню освіту (десятирічку) і був звільнений від загальноосвітніх предметів .Вивчав тільки дисципліни повязані з музикою, спеціальні предмети, психологію та педагогіку.Фізкультура проходила в невеличкому будиночку де прожило декілька викладачів, та старі пенсіонери,бувші педагоги.Там був побудований маленький зал , сцена, а за нею кабінет фізрука Валейникова Бориса Леонтійовича, який нас не дуже перевантажував заняттями, враховуючи специфіку навчального закладу.Був то добрий чоловік -фронтовик.
Час коли приходив обід майже всі студенти вишикувались у чергу їдалні «Берізка» при Житомирському пед інституті.І до сьогодні пригадую ту одноманітну страву якою ми харчувалися.За недоліком грошей брали юшку, яка була надно юшкою та прозорою, котлету, два куски хліба і чай.І все це за 18 копійок.Таким чином економили гроші, щоб потім подивитися фільм в одному з кінотеатрів Житомира .А їх було декілька.Вечором гуртом всією кімнаою готували вечерю , велику каструлю супу або смажили картоплю.На спільній кухні готували по черзі.
    Навчаючись після служби в армії у новій будові музучилища з харчуванням було трохи краще, тому що фінансовий стан був кращий.Маючи гроші студенти ходили в ресторан «Будинку офіцерів» або в їдальню Міськвиконкому. Організувавши свій весільний ансамбль грали весілля на Крошні та в селах Житомирської області. Складався ансамбль- саксофон -Михайло Севрук, труба - Микола Прокопенко (Мацола), баян - Леонід Романенко, ударні -Володимир Єфіменко. Залежно від потреб замовників склад ансамблю мінявся .Інколи до ансамблю добавляли електричну гитару або акордеон. Весільні обряди на Україні здебілше проходять весною та восени і супроводжуються різноманітними дійствами. У подвірї або в садку ставлять стан в якому монтують столи та лави для гостей, яких запрошувалось велика кількість. Горілку в ті часи заготовляли бідонами.Грати два дні на весіллі забирало багато фізичної праці ,особливо для духовика. Окрім того що приходилось довго і багато грати та супроводжувати процесії з ходінням по селі , треба було ще й пити горілку та куштувати велику кількість страв.За гру на весіллі отримували за день 120 карбованців, а за 2 дні 200 -220.Для студентів то був добрий заробіток.Бувало що хтось із ансамблю не міг з якихось причин грати , то давав за себе заміну.На баяні часто грали Леонід Романенко, Володимир Гавриленко,Олександр Сіренко,Олександр Карагаєв, Анатолій Білошицький.На трубі -Павло Герасимчук, Петро Борисенко, Анатолій Домбровський. На ударних -Микола Бутенко, Борис Борухович, Валентин Богоцький. та інші.В різні роки створювались свої за інтересами халтурні ансамблі. Слід згадати , що в 1967 році на саксафоні на весіллях грав Леонід Семенюк, або ще його прозивали «Чомбе» -кларнетист , який вчився у Мостового і після училища був директором музшколи у Чуднові. За стакан (чорнила) вина він мені на одну годину позичав саксофон щоб позайматися.(Ганс) Микола Савицький на тенорі,Олександр Осика , Міля Дорфман-кларнетист, флейта - С.Довбиш.
Цікаво і досить колоритно проходили заняття оркестру під керівництвом Михайла Семеновича Лукашенка (Сусік).Заняття проходили в оркестровому залі за фанерною перегородкою на першому поверсі старого музучилища. М.С.Лукашенко бувший військовий вихованець, закінчив факультет військових диргентів при Московській консерваторії.Життя його нажаль склалося трагічно. Служив він диригентом на військовому кораблі і був опромінений великою дозою радіації . Між студентами ходили балачки , що ніби йому кожні два місяці вливали нову донорську кров?
    У 1970 році на весні він покінчив життя самогубством.Хоронили його у місті Коростишів, там де він і народився.Дирекція училища заборонила студентам їхати на похорон, але всі учасники духового оркестру і хто бажав відїхали, щоб віддати останню шану своєму викладачу. Для студентів це був шок.
    В музучилищі раніше не було класу ударних інструментів, і в оркестрі на барабані і тарілках грали початківці гобоїсти і фаготисти.Саме мені і Віктору Саченку прийшлося пройти оркесторве екзекуційне навчання гри на ударних. Мене Лукашенко посадив на тарілки,а Саченка на великий барабан.У житті ми ніколи не гравли на цих інструментах. Оркестр почав вивчати новий твір «Концертну рапсодію» Бабаєва на азербайжанські теми. Ритмічна структура твору побудована так, що має здебільше лезгіночний характер, де великий барабан б'є на сильну добу, а тарілки на слабку.Спочатку ми зовсім не могли вписатися в ритм.Лукашенко зупиняв і кожного разу виливав на наші голови купу гною, вигукуючі фрази: ,,В какой школе учились?,, ми звісно відповідали в Радомишлі, а він ,, Сразу видно,бездари, дубье,, і так далі..Для нас то був шок і душевні муки, аж доки ми не навчились На весні 1968 року В.Саченко пішов служити в армію, а мені прийшлось самому грати на барабані і тарілках.Влітку 1968 року Житомирьке музучилище з концертом виступало у Рівенському музучилищі, то був обмін концертами та налагодження дружніх стосунків.На той час директором у Рівному був бувший випускник Житомирського музучилища Фесай П.М. Була цікава поїздка , на полях цвіли дикі маки , і вся Полісська природа дихала свіжістю та красою лісів і лугів через які проїзджали автобуси.Я вже сам тоді грав на барабані і тарілках «Концертну рапсодію» , за що мене Лукашенко похвалив.Для мене молодого хлопця була підтримка не абияка.Лукашенка я знав ще з вступних екзаменів .Коли вже були здані всі екзамени і залишився останній з історії СРСР. Він весь час курирував абітурієнтів , тому що був завідуючим духового відділу.На екзамені я витягнув білет де було три запитання.Перші два по історії Россії ,другий з історії загальної, а третє запитання було про три пленуми ЦК КПРС 1964 року.Відповівши на перші два запитання я на третьому почав заїкатися і вигадувати, бо не знав тогочасну політичну ситуацію, та й не цікавився. Вчитель Микола Будзинський запитав звідки я і чому не знаю це запитання. Почувши відповідь, що я з Радомишля, він мені відповів,що й поїду до Радомишля.Я відмовчувався, а він сказав, щоб я сів та ще подумав.Нас осталось декілька чоловік.Памятаю там була дівчина , яка потім навчалася на теоретичному відділені за призвіщем Тичина, я запитав у неї про ці пленуми, але вона нічим не могла мені допомогти.Лукашенко зайшов і побачивши мене стурбованого запитав, чому я ще сиджу.Я йому відповів ,що незнаю відповідь на останнє запитання, а вчитель який приймав єкзамен сказав щоб я сів і подумав, та можливо щось згадаю.Тоді він підійшов до Будзинського і запитав чи міг би він поставити мені трійку.Той відповів що так.Справа була вирішенга в одну хвилину.Я отримав трійку до екзаменаційного листа, а Лукашенко сказав мені: «Їдь до дому і скажи батьку нехай купляє гобой» .Інструмент з такою дивною назвою в той час мало хто знав серед моїх родичів та знайомих.
    Протягом навчвння Лукашенко завжди піклувався про духовий відділ та забезпечення гуртожитком або стипендією.Був він суворий дисциплінований ,завжди охайний і цього вимагав і від студентів. Останній раз зустівся з М.С.Лукашенком у жовтні 1969 року, коли я отримав відпустку під час служби в армії. .Приїхавши до Житомира побачився з друзями та знайомими і хотів відїхати до Радомишля щоб побачитися з батьками.Памятаю як стояв на ганку перед училищем і до мене підійшов Лукашенко.Він завжди був уважний і побачивши мене розпитував про службу в армії, який репертуар грає наш оркестр та інше.А потім зненацька сказав ,що я йому вже майже колега і можу з ним піти десь посидіти.Пішли ми, а вірнійше Лукашенко завів мене в кафе «Райдуга» на бульварі яке тоді тільки відкрилося. Саме там він попрохав щоб я замовив 100 грамів шампанського і 100 коньяку і щоб буфетниця все налила до однієї склянки, і плитку шоколаду.Такого коктейлю я ніколи не вживав і після випитого відчув трохи спяніння.Потім Лукашенко сам вже замовлював декілька разів і сам платив.Вже не памятаю як довго ми там були і скільки випили.На автобус до Радомишля я таки встиг, а Лукашенка вже більше не бачив.
У серпні 1968 року війська збройних сил СРСР та Варшавського пакту здійснили окупацію Чехословаччини. Почався активний рух військової техніки.Над головами пролітали різноманітні літаки, гелікоптери .На шляху між Житомиром і Києвом, було зконцентровано величезне скупчення військової техніки, танки, бронетранспортери , різноманітні автомобілі з антенами (звязок).Обабіч магістралі були прокладени товсті чорного кольору кабелі.В лісах і на галявинах тисячі військових були у тимчасових лагерних містечках із палаток. По телевізору і в радіо нас пресвідчували що це було потрібно зробити раніше ніж війська блоку НАТО і США змогли окупувати цю країну. В 1968 році мені виповнилося 18 років і я готувався до служби в армії, адже в той час не було іншого виходу. В голові весь час вертілась думка, як так ,що війська чужих країн в мирний час окупували меленьку середньо-європейську країну? Зважуючи те, що в невдовзі буду призваний на службу в армію мені не хотілося приймати участь у ганебній окупації землі з відки походив мій чеський рід. Отож я домовився зазделегідь з війсьовим диригентом із Овруча к-ном Г.В.Відомським, що він мене візьме в оркестр. Він пообіцяв і виконав свою обіцянку взявши мене до військового оркестру, за що я все життя йому вдячний.
Серед багатьох поколінь в музучилищі в різні роки навчалось дуже багато талановитих музикантів, які після закінчення училища навчалися в різних учбових закладах СРСР.Щоб простежити і дослідити людський потік, який пройшов стінами музучилища, потрібно досліджувати не один рік. Саме дослідження ,адже з розпадом СРСР велика кількість людей емігровала у різні кінці світу.Географічне розселення людей з бувшого СРСР пройшло в такій величезній кількості, що за всю історію людства, в тому числі і війни і тд., ще не було такого переміщення людей.Це США, Німеччина, Ізраіль, Польща, Великобританія, Чехія, Словакія , Канада Аргентіна, Італія, Іспанія та інші. Люди виїхали, самотужки навчилися мов, дехто навчався в різних коледжах, курсах , щоб придбати нову прфесію, згідно потребам тієї країни до якої ємігрував той чи інший переселенець, репатріант і т.д.Увійшовши в культурні середовища цих країн , переселенці самі збагатилися , вібравши в себе культурні надбання місцевих народів та пропогують принесені з собою з України культурні звичаї ,обряди, знання тощо. З тієї інформації яка нам в сучасній ситуації можлива через інтернет можна засвідчити ,що жодний емігрант ,наш краян чи земляк будь -хто, німець,українеець,єврей чех,поляк не жебракує і не краде а займає гідну і відповідну позицію в суспільстві .Музиканти по своїй природі дуже відповдальні люди, вони досить чутливо і вимогливо підходять до кожної справи за яку беруться .
    Згідно відомостей з різних джерел про випускників можна з впевністю підтвердити той факт ,що велика кількісь їх поступила в різні роки до консерваторій,музпедів та інститутів культури.Усі відділи :духовий , народний , фортепіанний, хорового диригування, струнний мають багато випускників котрі закінчивши ВУЗи працюють або працювали у відомих оркестрах, хорах, театрах на педагогічній праці.Навіть виїхавши за кордон на постійне місце проживання можу з великою впевністю підтвердити , що кожен зміг себе реалізувати і житомирське музучилище може тільки пишатися такими випускниками.Ці люди ,не залежно від національності і самосвідомості являються великими патріотами України.Вони всі як правило в різні періоди свого життя навідуються в рідні місця та на могили предків і з достойністю співчувають українському народові, що так довго ще пручкається в тенетах московської кабали.Ось невеликий список поступивших у ВУЗИ: Набедрик,Чорнорудський , Цибенко-піаністи,О.Шиндель,композитори -Ольшевський С.,Ольшевський В.,С.Жуков, Коровіна , духовики флейта -Надточій, М.Паршин , Войналович М., Матвієнко О, гобої-М.Севрук, В.Гончаренко, М,Бірета, Я.Пінчук, кларнети-Л.Джурмій В.Заяць, Б.Фішерман, В.Янковський , Б.Турчинський , М.Глузман, Г.Глузман ,О.Кравчук, О.Фесюк, Гуцуляк,трубачі -П.Герасимчук, М.Гудзь, Ю.Лобода.М. Грицюк, А.Домбровський, Голоскевич, Зузанський, Валторністи -П.Матяж, В.Шиш, Я.Черний, В.Черний, В.Матвійчук, О.Семенов, баяністи - Бажалкін, Лісовий В, А.Білошицький, О.Карагаєв, О.Сіренко, Точкова, Арцибасов, Лопата ,В. Редчиць, Ю.Турчин, В.Омельчук, В.Штенгольц, В.Гавриленко,тромбон -Г.Ройтфарб, І.Йотко, Д.Шапіро,туба -Пінчук,В. Клименко, Б.Мойсеенко,В. Уницький,Є.Розенфелбд, віолончель -Музиченко Т., контробас -В.Волошин, О.Ланіс,О.Ческіс,Р. Готліб , хормейстери-Чумак, Красовський ,Свинцицький В., Ж.Стаднік, Г.Харковина , В.Хіля, Кириченко,скрипалі - Л.Єйсмонт, Д.Вакс та інші.

 

До 60- річного   ювілею від заснування Радомишльської дитячої музичної школи.

Шістдесят років. Це одне людське життя від народження і до пенсії. Ось і Радомишльська дитяча музична школа вже можна сказати досягла свого пенсійного віку, але ювілейного. Не будемо вдаватися до статистики і підрахунків. Адже в цій школі мали змогу навчатися три покоління з однієї , або з  іншої сім´ї радомишлян. Наприклад, родина Домбровських та інші. За роки свого існування від 1961 року і досьогодні ,тобто  до 2021 року, в стінах школи навчалися і навчаються сотні юних талановитих дітей, які прийшли у світ музики і зачарувалися цим високим мистецтвом,  яке має тисячолітню історію розвитку. Прийшовши до школи, учні мають змогу ознайомитися з історичним минулим  попередніх  геніїв музичного світу- композиторами, виконавцями, співаками  та диригентами , а також і з сучасними виконавцями та композиторами,  та  здобути  розширений світогляд і кругозір. Вивчаючи в стінах школи теорію музики, сольфеджіо, хоровий спів, історію музики, гру в ансамблях , в оркестрах та гру на різноманітних інструментах ,учні набувають необхідні знання, які збагачують культурний розвиток особистості.

Радомишль – колиска багатьох відомих  та достойних поваги людей.Серед вихідців радомишльщини є  професори, артисти, інженери, музиканти, співаки, архітектори, диригенти, композитори , військові та інші. Ці особистості досягли   певних результатів у своїй діяльності. І якщо прослідкувати географію розселення радомишлян, то своє  коріння  вони запустили по всій Європі – Франція, Німеччина ,Італія, Польща, Чехія, Словаччина, Росія, Прибалтійські держави, Фінляндія . Також і на Американському континенті в США, Канаді.

Прикладом є:

      Цюра Євген Васильович( Радомишль)– бандурист, хормейстер , закінчив Київську консерваторію працював диригентом  капели бандуристів у Вінзорі в Канаді, а також  церковним диригентом до 1996 р.

Юрій Миненко ( Радомишль) -Випускник радомишльської дитячої школи—  український співак, має рідкісний за природою голос контратенор, лауреат багатьох міжнародних конкурсів, педагог по класу вокалу Одеської консерваторії ім. А. В. Нежданової.

Олена Слободяник Олена Модестівна Слободяник( Осички)  , — українська співачка (ліричне сопрано). Заслужена артистка УРСР Закінчила Київську консерваторію , працювала солісткою  на Держтелерадіо України.

Леонтій Антонович Краснощо́к (Забілоччя ) -лауреат міжнародних конкурсів, український  віолончеліст, педагог,  професор кафедри струнно-смичкових інструментів Київської консерваторії.

Ніна Митрофанівна Матвієнко-навчалася в школі-інтернаті селища Потіївка Радомишльського району.Українська співачка, народна артистка України , лауреат Державної премії УРСР ім. Шевченка (1988), Герой України. Член Спілки кінематографістів України.

Учнями і випускниками  школи були педагоги школи,- Криворук В.,Ткачук Т., Якименко Н.та інші. Серед перших випускників , які вступили до музичних  училищ були Домбровський А, Ткачук Т, Криворук В, Саченко В, Зузанський О, Севрук М.,Севрук В, Папірний С, Руденко А, Шуляченко Н, Лукіна В. та інші. Деякі випускники школи закінчили Вищі мистецькі  учбові заклади  і свою  діяльність присвятили праці в музичних колективах і на педагогічній ниві.

Вертаючись 60 років назад, у ті далекі роки як сьогодні я  пам´ятаю, вступні екзамени до музичної школи , яка тільки що відкрилася.У коридорі в черзі стояла дітвора і нас по одному запрошували до аудіторії, де знаходилися  три вчителі , члени приймальної комісії. Буднік О , Беспалий  О.і молода жінка чи дівчина Світлана Федорівна. Вона розмовляла російською мовою  і була надто енергійна. .Фактично вона проводила іспит  і пропонувала  заспівати якусь пісню , а потім загравши на піаніно декілька нот , потрібно було  їх інтонаційно заспівати. А в кінці, вистукавши декілька ритмічних структур, треба було за нею повторити.Я вже не пам´ятаю, яку я співав пісню, але знаю ,що якусь українську народну. Інтонацію   та ритм також доказав повторити за тією вчителькою.А потім , коли був прийнятий до школи , то чекав з нетерпінням початку шкільного року. Мене батьки записали на кларнет.Першим вчителем духових інструментів був директор школи Клименко А.Й. .Він навчав учнів на кларнет , трубу, тенор .  За фахом він був тубіст. Декілька років попрацювавши, він виїхав із Радомишля.

У цей час мене вчили і піаністи і домбристи, аж поки не приїхав новий вчитель по кларнету Заєць В.І. Він також був директором. Новий педагог був цікавою особистістю. Займався самовіддано і на уроках у нього було цікаво. Він ніколи на учнів не підвищував  голос, підбадьорував , але інколи міг жартома створити  гумористичну атмосферу. Він вів духовий оркестр і коли у когось не виходив якийсь пасаж, або ритмічна структура, то він жартував ,але не насміхався. Він так тонко міг кинути різке слівце, що всі сміялися і ніхто не тримав на нього образи. У такій методиці   він потім навчав і  студентів у ЖМУ і. В. С. Косенка.Заєць нас спрямовував  і орієнтував на класичний спосіб виконання музичних творів. Багато працював над досягненням звуку, техніки пальців, дихання, динаміки чи фразування.  Посилав учнів на концерти ,які інколи проходили в місті  в РДК , кінотеатрі або шефські . Фактично мене Заєць В.І. заангажував до виконавської творчості і гри у різноманітних концертах.З часом і Заєць поїхав викладати до Житомира у культосвітнє училище та музучилище. Приїхав новий педагог і вчитель духових інструментів Москаленко В.І. Він енергійно приступив до своїх обов´язків педагога.Сам часто грав на фаготі перед учнями. Нам він був прикладом як у звуковому , так і в  технічному відношенні.  Протягом років він  був директором школи і підготував ряд учнів до вступу в музичні училища.Він мене також   підготував до вступу в Житомирське музичне училище ім. В.С. Косенка.Взагалі, мені в житті щастило на вчителів у музичній школі,  в музичному училищі та консерваторії. Вони завжди добре ставились до мене , а може я був старанний учень ? Не знаю. Але до музичної школи я ходив з радістю. Там були всі молоді люди , педагоги , які  не мали над собою директорів – комуністів , які не пройшли ідеологічний  вишкіл сталінського спрямування. Вчителі  музичної школи були не набагато старші за учнів. До середньої школи  я ходив із повинності і не міг дочекатися ,коли скінчиться навчання в десятирічці.

 Першими  вчителями в Радомишльській дитячій музичній школі  були директор  Клименко.-духові інструменти, Гусар - баян , Беспалий – баян, Ткаченко-домбра, Буднік -скрипка і віолончель. Вже не пам´ятаю вчительок з фортепіано і теоретичних дисциплін. Так візуально на обличчя пам´ятаю, але прізвищ ні..Окрім кларнета я ще навчався замість загального фортепіано на акордеон у Якименка В. І.. Чудовий був чоловік і вчитель від серця. Перші учні, які навчалися у ті роки були брати Роговченки, брат і сестра Шуляченки,Домбровський , Радченко , брати Зузанські, Саченко, брат і сестра Севруки, Криворук, Бобенко, Павленко,Антипов,Гаранжа, Руденко, Задорожна , Ревенко, Ткаченко, Папірний, брати Федорченки, Галинський, Будзинська , Оладько, Гарячкін, брат і сестра Березівські , Волотовська , Ліберман, Уницький та інші.За плином часу  вибачаюсь , що не пам´ятаю всіх. А молодше покоління зовсім не знаю. Шкода , що серед педагогів школи і любителів музики  не має в Радомишлі нікого хто б вів блог , на якому було б освітлення музичних подій , які проходять в місті та районі, та про хід ДМШ.

Пройшло багато років від заснування музичної школи в Радомишлі. Цілі покоління учнів нової генерації  продовжують естафету своїх попередників, про яких навіть і не знають. Але відслідковуючи успіхи учнів, які в конкурсах займають призові місця,  серце з радістю переповнюється ,що ще є самовіддані педагоги і керівництво школи , які спрямовують учнів  до участі  і до перемог у цих конкурсах.Є надія ,що місія культурницького розвитку українського  суспільства не заникне і творча мистецька нива буде давати плідні врожаї.

 В дні святкування 60- річного ювілею Радомишльської дитячої музичної школи хочу сердечно привітати весь колектив і керівництво школи з ювілеєм і побажати творчих успіхів і талановитих  учнів ,а учням гарних педагогів і творчого натхнення.

В Празі, бувший учень, першого року навчання  Радомишльської  дитячої музичної  школи

Магістр Михайло Севрук

 

 

 

 

 

Прощай  навіки , друже  Карле.

Сумно втрачати друзів, сумно втрачати  колег, сумно втрачати однокурсників , але найгірше і найпечальніше втрачати добру і порядну  людину, яка ніколи не відверталася від чужої біди і завжди подавала руку нужденному, співчуваючи і підтримуючи кожного хто цього потребував. Був дружній, любив пригостити і спілкуватися з багатьма людьми.Просто був відвертий і чесний.

Карл Нємечек – однокурсник і колега по оркестру Держтелерадіо України. Проживаючи за кордоном України він в Німеччині, а я в Чехії, ми підтримували тісні товариські і родинні  зв´язки. Окрім цього грали разом концерти в  чеських костелах у супроводі органу, як соло так і концерти для двох інструментів. Гобой і труба . Ніби не пасує . Але Карл брав барокні трубку і внаслідок цього  виходив гарний дует.Карл був досить активний і цілеспрямований музикант. До останнього свого подиху займався, вдоскналювався , грав різноманітну за жанрами музику.Його творчий шлях  не обмежувався  тільки оркестровою грою, адже походить він  із Чернівців, де досить ярко присутній румунський або балканський спосіб гри і він перфектно володів народним фольклорним способм гри. Грав у багатьох симфонічних оркестрах.Якщо прослідкувати його творчість , то він був членом багатьох відомих в Україні і за її межами колективів.Це Симфонічний оркестр Держтелерадіо України, Симфонічний оркестр Донецького оперного театру,  Симфонічний оркестр Київського дитячого театру, Національний державний симфонічний оркестр України. Він співпрацював з різноманітними диригентами  України, СРСР та   закордонними.  Наряду з цим він  мав великий перегляд музики старих німецьких, чеських, французських композиторів і їхні  твори  грав  у своїх солових  концертах. Звук у  нього  насправді був трубним . Він володів безмежною технікою і був спроможний виконувати і ті найскладніші твори трубного репертуару.Досить часто його запрошували в німецькі  оркестри грати на баховських  трубах  без клапанів. Грав на різноманітних інструментах, про які я навіть і не чув, що вони існують.Німеччина –фактично батьківщина духових інструментів, адже там і досьогодні існують світовідомі фабрики, які вживають у свойому виробництві найсучасніші технології по виробництву духових інструментів. Карл також співпрацював з ними, пропагуючи новітні інструменти.

Окрім виконавської та оркестрової практики він майже все своє життя працював як педагог. Починаючи від студентських років працював у київських музичних школах, київському музичному училищі ім.Р.М.Глієра, київському  Державному Інституті культури, київській спеціалізованій середній  музичній школі ім. Лисенка, університеті Карпенка Карого . В Німеччині, де він проживав останні 30 років, він викладав у декількох музичних коледжах і школах.Поряд з цим Карл  грав ще й у різномнітних духових і джазових колективах.

Творчий доробок Карла Нємечка  був безмежним.Він виховав багато учнів і студентів, які працюють у різних країнах світу.Світла память про Карла Нємечка  назавжди залишиться у  серцях  його друзів, колег та учнів.

 

В  Празі 27.1.2021 року  Михайло  Севрук

 

 

 

Михайло   Севрук

Про виробу   гобойних тростин.

Кожний початківець  гобоїст, який  подає надії у  грі на гобої,  обов‘язково мусить  думати про  особисту виробу тростин.  Безумовно, що усе не так  просто. Цій справі  необхідно приділяти досить часу,терпіння і багато років  пошуку. Вироба   тростин для гобоя у якійсь мірі  нагадує  алхімічну  лабораторію, де  проводяться дослідження, застосовуючі усе нові і нові засоби для покращення своєї  майстерності. Інколи  вдається, а іноді  настають розчарування. Гобоїст, який сам виготовить тростину і, доб‘ється потрібного  за його  критеріями звуку, має  можливість на практиці пізнати  рівень своєї  підготовки. Виконуючі твір, на тростині  зробленій особисто, у нього появиться  упевненість  і підтвердження у  вірності  вибору  професії.  

    Процес  виготовлення  тростин  для гобоя  триває  досить довго і кожний початківець, який поступив   до музичного училища рано чи  пізно мусить його пройти.  Бути залежним від когось, хто виготовляє, або  заточує для тебе тростини не зовсім приємно,  тому що кожний музикант індивідуально  пристосовує   тростину до свого   губного апарату,своїм звуковим потребам  и музичній уяві.  Найкраще, щоб  кожний виконавець сам особисто знайшов свій   шлях  для  виготовлення тростин. Відомо,що усі тростини  для деревяних духових інструментів, не виключно  і гобой, виготовляються  із спеціального сорту   очерету, який росте  у  південних   країнах Середземномор´я, Єгипта, Індії, Південної Азії, а також на  Кавказі. Одним із головних постачальників очерету, який  тримає монополію серед  виробників тростин, являється Франція. Купувати  очерет  необхідно  у вигляді  трубок, або  напівтовар. На вигляд  очерет подібний до бамбуку. Із вузьких трубок  виготовляють тростини для гобоя і англійского ріжка,  із більш  широких для фагота, а із найбільших  трубок  виготовляють  тростини для кларнета і бас-кларнета. Сьогодні у продажу доступний очерет різних розмірів, як у вигляді трубок,так і  різаний увигляді пластигок і у формі тростини.

Перед виробою  тростини, очерет  намочують  декілька годин у   воді, щоб він  не ламався при обробці.Потім  спеціальним різаком, що нагадує мініатюрний рубанок, вибирають  середню частину  і заточують  пластинки до  певної  товщини, яка  найбільше відповідає   виробі  тростини. Після того приготовлені  пластинки, які весь час мусять бути вологими , насаджують   на залізну  форму  і  за допомогою спеціальних ножів   вирізають   овальну   пластинку, яка  відповідає  формі   тростини для гобоя. Але це нажаль не кінець. Свій  витвір  необхідно насадити на мідну  трубочку із пробкою (штифт), який потім вставляється у верхній  отвір інструмента. Коли   пластинка буде  насаджена на штифт, потрібно  наставити розмір  (довжину будучої  тростини), із   рахунком того ,шо при заточці її потрібно буде відрізати. Після цього  напівтовар тростини потрібно  обмотати   цупкою капроновою, або  шовковою ниткою,шоб  не проходило повітря і   заліпити лаком  та  дати  можливість очерету мінімально тиждень   ,,відлежатися,, , щоб він  звик  до  нового  стану  у вигляді  конусоподібної  трубочки. Перед початком основної заточки, полуфабрикат необхідно  намочити і  заточити, а після цього обрізати кінці   і  провести  подальшу  заточку тростини. Після обрізання у верхній частині   виникне  щілина середніх розмірів і  правильної  овальної форми. Далі із тростини  необхідно зняти верхню глянцьовиту  кору, і поступово обрізати  стінки основної части будучої тростини. Заточка тростини   безпосередньо  має вплив  на звукові  і  якістні фактори : гостроту і мягкість звуку,тембру і  інтонацію. Необхідно всі процеси  по заточуванні тростити  робити  під збільшуваним  слом, або  великою лупою. При цьому на  збільшеній тростині  добре  видно структуру тканини очерету, що  дає можливість більш  точно вибрати ножем  лишню деревину. Початківцю  гобоїсту не потрібно нервувати від  перших невдач, адже для   виготовлення тростини   затрачено багато часу , праці і  зусиль , а окірм того ще і зіпсувався очерет.І все ж  не потрібно падати у  відчай, а продовжувати. Досвід і дослідження завжди  приносять свої успіхи. У виробі  тростин  необхідно дотримуватися  методики  і бути  терплячим. Якщо  заточувати нові трості   у вологому стані, то  практично мало коли  вдається виготовити  якісну тростину. При цьому  може  виникнути низка причин, які не дають тростини вільного і природнього   звучання. Це  і  вологкість  пластинок, яка є причиною твердого  звучания і  не якісного тембру. Може  відбутися  зміщення  пластинок у сторони  і порушиться форма тростини, а від цього  не буде  единої цільності тростини і  вона не встигне  сцементуватися. Тому багато  досвідчених музикантів  працю  по виробі  тростин ділять на декілька  фаз.Спочатку  пластинкам  дають можливість   більше місяця відлежатися. Післе навязування їх на штифт, настає  період спокою (тиждень). Заготовка тростини  також  мусить  відлежатися і лише тоді  її підговують  до заточки  і допрацьовують.Це  також може тривати   тиждень. Кожну  тростину  необхіднмо  ще і обіграти. І лише тоді, коли гобоїст  буде  задоволений  якісним звуком і тембром і тростина буде відповідати   звуковим  критеріям і вимогам виконавця її   можно застосовувати  у  виконавській практиці.

У виробі тростин  гобоїсту потрібно керуватися  теорією методичного поступу, розділеною  на декілька фаз:

1) Підготовка  очерету  і  обрізка    пластини по  формі  трості

2) Нав‘язування  пластии форми  трості   на штифт

3) Груба  заточка трості і   поступова  підготовка   трості  до кінцевої   фази

4) Кінцева  фаза   підгонки трості  і  обігрування   

         Зношення   тростин  залежить від  міри їх  вживання.  Чим більше на них  грати, тим скоріше вони приходят у негідність. Буває, що тростина приходить у негідність після першого виступу, а інколи  на ній   можливо  грати досить  довго. Кожний музикант сам планує ,що би у нього була достатня  кількість   якісних тростин, які дають можливість  грати на відповідному рівні. Настають ситуації, коли остається всього лише одна тростина,тоді настає момент нервування та пошуку. У початківця гобоїста із десяти заготовок може  вийти одна або дві тростини, а інші  підуть  у брак. Інколи і професійні   музыканти   жалкуються на те,що не вдалося зробити  тростину  таку яку хотілося. Насамперед   багато залежить від матеріалу.  Очерет –це  жива  тканина, хотя і деревинного походження,  яка працює і міняє свою структуру.  Багато залежить від кліматичних умов, вологості повітря і температури .  Багато  гобоїстів які  працюють в оркестрах    у своїй практиці використовують   тростини із одного і того очерету, обумовлюючі це тім  що  даний сорт очерету підходить їм найбільше за своїми звуковими і тембровими якостями.

Так як  і скрипалі  використовують  у сольній  і камерній  грі різні струни, так і гобоїстам необхідно мати  декілька типів  тростин, котрі дають   можливість  грати: а) у камерному ансамблі  піанісімо, зливаючись  у загальній  палітрі гармонії ансамблю, б)і у  оркестрі, де  гобоїст має більше  можливостей проявитись  у   сольних партіяхтак як  наприклад у творах Л.В.Бетховена,П.І.Чайковського,Л.Ревуцького, Б.Лятошинського,  Рихарда Штрауса, в ) у виконанні  солових партій  тростина  мусить  бути  гнучка,котра дає  можливість   грати  піанісімо і фортісімо із  ярким виразним  звуком.

 Виробництво тростин - це наука котру інколи порівнюють із  виноробством, коли  виробники винограду  оцінюють його якість   за смаком. Так і гобоїсти вивчають якість  очерету, його барву,глянець і густоту, а потім насолоджуються грою від добре зробленої тростини. І все ж таки на  вибір  очерету і на  виробництво   тростин для гобоя раз на раз не приходиться, тому що  все залежить від   кліматичного  середовища  в яких  росте  очерет  і від  майстерності  спеціаліста.

 

 

                                                                                                                     Михайло Севрук

Колаборація / Служіння ворогу

Зомбовані радянським союзом , бувші мешканці України більше ніж по 25 роках розпаду імперії зла і найбільшої тоталітарної системи світу продовжують співпрацювати з правоприємницею цієї системи . Виховані в тоталітарному режимі у свій час переселилися до інших країн за допомогою різних організацій ,які допомагали вислизнути з тенет і катівень радянського союзу. Прагнучи до волі, свободи і надихнувши свіжого повітря демократії ,по двадцяти з лишнім років їх тягне ностальгія за старим режимом, за славою і саморекламою, та співпрацею з московськими медіальними засобами ,які в своїх репортажах вихваляють російську армію, її офіцерів і загарбницьку ,,освободітєльную місію ,, .А кого вони звільняють? Пропагуючи ,,руський мир,, вбивають під покровом російської церкви тисячі мирних людей України і забираючи землі, так як це вони робили при грозному, петру, катерині і при всіх романівцях,та при леніну ,сталіну,а токож при хрущові і брежневі.Режим слухняним надавав пільги : військовим і різним силовим структурам більше платив, ніж цивільним, надавав різноманітні продовольчі пайки і таким чином затикав горло, вирішував житлове питання ,надаючи квартири як офіцерам ,так і контрактникам, які зверх строкової служби прислужували системі , старшинам рот , військовим музикантам, складникам та іншим. Тобто держава- окупант у рамках підтримки державності і апарату керівництва купляла слуг із підневільних народів. У кожній області України були військові частини, дивізії, в яких за макарони служили місцеві вояки. І дивуєшся ,коли люди, що зазнали приниження від системи і підпадали під так звану п'яту графу ,звеличують кадри тієї тоталітарної системи .Немає сумніву ,що коли такий єдинець співпрацює з ворожими медіуми ,то він стає на бік ворога. Адже приймає світосприйняття і його ідеологію, яка засвідчила прямою військовою агресією і захватом територій ,що вона є ворог. Протягом комуністичного режиму військові були під контролем спец служб. І за помилки в орієнтації щодо політичних поглядів ,або за економічні розтрати їх судили, виганяли або звільняли за власним бажанням.

Відомо,що деякі люди лізуть у друзі до всіх, хто хоч трохи дістався до керівних постів ,пробився по службовій драбині ,або власною творчою працею зробив успішну кар'єру. Ці особи використовують їх для своєї особистої реклами ,щоб заповнити нішу, яку замешкали в молоді роки, і таким чином не зважаючи на військову агресію російського керівництва, яке розв'язало війну проти України вірою і правдою дописують свої репортажі .Як на мій розсуд , це не моральний а й зрадницький крок, відносно землі і країни де ці люди народилися. Мільйони вихідців з України за останні 30-40 років від'їхали у світ, але тільки одиниці сповідують духовну приналежність до батьківщини. Не має сумніву, що людина, яка народилася на Україні ,будь то українець ,німець ,поляк, єврей ,або чех завжди буде поважати цю країну і вважати своєю батьківщиною. Якщо ми беремо національну меншину ,яка проживає в Україні, має історичне родове коріння, то пройшовши виховання , навчання , і роки праці вона душею завжди залишиться українцем. Ці народи так само як і українці були пригнічені імперією ,так само як українці пережили голодомор, голокост, висилки ,розкуркулювання ,грабування владою маєтків, статків, грошових одиниць ,історичних виробів мистецтва . Ці народи, котрі протягом століть проживали в українських землях мають пам'ятати ,що їхня батьківщина Україна. Нерідко чув як американці висловлювалися і гордилися, що їхнє коріння з України. То чому ж коли прийшов знову ворог загарбати Україну її людей і землю та веде несамовиту пропаганду за допомогою медійних, телевізійних та інтернетових засобів ,проте багато вихідців з України стали колоборантами, прийнявши догмати і так звані лозунги ,,руського міра,, про один народ, єдину церкву, єдину культурну спадщину і навіть мову. Росія в України віками висосувала історію і переписувала її при всіх царях. Історикам давалися вказівки на маніпуляцію фактів ,які підтасовувалися під історію Київської Русі. Знищення українських історичних книг,це пряме свідчення того ,що імперія не мала свого нічого, а переписувала і складала свою історію під командою царських сатрапів ,які отримували вказівки від царів ,цариць, партійних ватажків та інших керівних посадовців. Серед самих українців у різні історичні періоди були також колаборанти, зрадники і прислужники ,які йшли проти волі народу, вислужуючись перед імперією. Якби їх протягом історії не було ,то й не було б того розбрату ,який сьогодні існує в Україні. Згадаємо історичний період ,коли потомок Київського княжого роду палив і грабував українські землі. Це Андрій,, боголюбський,,,.В добу Хмельницького, або за гетьмана Мазепи їх також хватало, але цих зрадників непотрібно називати, бо вони не гідні щоб їх пам'ятали. І сьогодні в часи війни співпраця з російськими владними ,культурницькими та мистецькими засобами мусить бути покінчена. Так само мусить бути зрушені дипломатичні стосунки і керівники України мусять назвати війну війною. Цей ворог для українського народу вже назавжди . І народ України мусить пам'ятати і виховувати свої нові покоління з недовірою і пересторогою до цих народів і меншин, які проживають в монголоїдному середовищі і мають золотоординські амбіції владарювати світом. Серед багатьох бувших співвітчизників, котрі народившись в Україні і проживають тепер в Німеччині, Ізраїлі, Росії, США та інших країнах є люди, які переживають за долю Україну. Але є і такі, які активно співпрацюють з ворогом і ведуть широкий спектр активів. Сумно ,коли у спілкуванні з ними відчуваєш, що ці особи стоять на боці ворога, а українців обзивають чи то бандерівцями ,чи то фашистами ,або націоналістами. Мільйони українців Росії до сьогодні нічого не зробили ,щоб зупинити війну, щоб перестали гинути діти ,мирне населення Криму ,Донбасу, Луганщини і всієї України. В Росії за ці роки не виникла жодна спільнота, яка б стала на захист своєї батьківщини. А навпаки російське керівництво вимагає підписувати різні петиції не тільки росіян ,але вихідців з України ,щоб схвалили обґрунтованість російської військової агресії.Серед підписантів, які підтримали путінську агресію проти України 515 діячів культури як українського походження так і російського: Сергій Безруков, Олег Табаков, Гергиев В., Йосип Кобзон, Надія Бабкіна, Генадій Хазанов, Михайло Пореченков, Лев Лещенко,Говорухин С., Василь Лановий, Володимир Співаков,Баталов А., Юрій Башмет,. Бондарчук Ф., Бондарчук Н., Денис Мацуев, Віктор Захарченко (керівник козацького хору) та багато інших.

 

 Деякі історично- правові аспекти ,,братніх народів,,.

Сьогодні ХХІ століття - вік модерного розвитку культурних, релігійних і мистецьких відносин. Усі європейські народи інтегруються у єдине суспільство, яке пройшовши історичний шлях і поступово вилікувавшись від кривд другої світової війни , прийшли до розумного компромісу об‘єднатися у Європейську унію. Молоді країни Європи , які були у зоні впливу Радянського союзу, звільнившись від московських тенет і фальшивих комуністичних ідей, насправді відчули себе гідними членами спільноти світу. І гірко стає від того , що Україна промарнувала свій час і не залучилася до європейських структур , до її системи освіти, релігійних , мистецьких і культурницьких організацій. Сьогодні Україна нагадує ,,Дике поле,, де все більше і більше вітають емісарів із північних провінцій , котрі як перекотиполе у попівських рясах шугають по Україні наводячи блуд на українське суспільство і проголошують про так зване ,,єдінство,,. Та і політикам московії та різноманітним спецслужбам Україна потрібна, як колонія і полігон, для розміщення своєї новітньої зброї та застосування її в дії на українцях. Московії потрібний український людський потенціал, як гарматне мясо для захисту своєї імперії. Але найгірше те, що свої, так звані політики- яничари і сучасні швондери-табачники,медведчуки,зелені, дубинські, єрмаки та інші  роблять усе , щоб знищити українську мову, освіту, культуру і церкву. Маємо багато історичних фактів, які доказують , що російська імперіалістична політика робила все для того, щоб українська освіта, культура і церква перестали існувати і не мали шансів розвиватися, а тому і видавали у різні віки постанови і циркуляри.

І після розпаду імперії зла СРСР, кремлівські головорізи все робили щоб знищити Україну як державу.Шляхом брехні ,економічними санкціями ,військовою загрозою чинили тиск на керівництво України, аж поки не розв´язали справжньої війни проти українського народу, та не захватили значні українські території, поділивши Україну на три окремі державотворення :Україну,Крим, Донбас. Безумовно ,що з середині української держави були сили які свідомо долучалися і досьогодні долучаються до колоборації, зради.Українці не свідома нація,коли до керівництва держави обирає потомків одвічних гонителів Христового вчення, які не навидять українську мову,культуру та і сам народ український. Протягом всієї історії СРСР у керівних державних структурах України , органах судочинства, карних органах, церкви були особи не українсьного походження, які допомагали московії душити український народ, формуючу з школярів та молоді манкуртів. Через медійні засобами пропаганди і в пострадянський період московія все робила ,щоб виховати в україні зрадника,колоборанта та свідомого віруючого російської церкви. Молоді українці ,які одягли ризи та стали попами в Україні з піною у роті захищають у період війни, окупантів та знехтують УПЦ. Це що ? Не зрада. Коли церква відкрито займає ворожу позицію дло громадян україни , та до її церкви. За перших військових агресій в Криму та на Донбасі зрадниками стали тисячі військових,міліціонерів та різноманітних силових структур. Не має мови говорити про державні адміністації усих рівнів ,починаючи від сільської низинної аж до верховної ради та міністерських працівників. Бувша влада та президент допустили непоправну хибу, адже не обявили військовий стан.Обявивши військовий стан , були б задіяні тисячі молодих енергійних вояків, які б прошли вишкіл у військових школах. А президент дав можливість відстпрочок та різноманітних льгот щоб не йти воювати. Розважаючись та надивишись 95 кварталів вони потім помстилися бувшому президенту та проголосували за героя фільму який у своїй ролі виконує терористичну зневагу над державою в якій проживає. Читачам пропоную своє бачення сьогодення України та історично-правові аспекти"великої дружби" українського народу із російським у хронологічному порядку:

1686 р. - Знищення Української православної церкви. Заведення московського "православія".
1687 р. - "Коломацькі постанови" (Вимоги до гетьмана України: взаємодіяти змішаним шлюбам між Українцями і Московитами ( росіян тоді ще небуло, називались просто московіти)
1689 р.- Заборона Киево-Печерській Лаврі друкувати книги без дозволу Москви.
1690 р. - "Анафема» Московського собору на велику кількість Українских книг (П. Могили, К. Ставровецького, І. Галятовського, Я. Барановича, А. Радивиловського, І. Славинецького та інших написаних українською мовою)
1708 р.,- Знищення Петром 1 Гетьманської столицi Батурин. "пташенята гнізда" по звірячому вирізали всіх жителів , включно дітей, літніх людей і жінок.
1709 р. 1720 р. 1721 р. 1729 р 1755, 1766, 1769, 1775, 1786 рр. - Накази царів і синоду про заборону книговидавництва на українській мові .

1764 р. - Інструкція Катерини ІІ князю Вяземському про посилення РУСИФіКАЦії Смоленщини, Прибалтики, Фінляндії, України.
1764 р., - Наказ про ліквідацію Гетьманського правління.
1769 р. - Наказ про вилучення у населення книг написаних українськю мовою
1775 р., - Знищення Запорiжської Січі.
1783 р., - Заведення КРІПАТСТВА НА УКРАЇНІ !
1784 р. - русифікація пoчаткової освіти в Україині.
1786 р. - заборона церковної богослужби українською мовою
1817 р. - Закриття Києво- Могилянської академії.
1831 р - Знищення Магдебурського права.
1863 р., - Валуєвський циркуляр, Про заборону Української мови.
1869, 1886 рр. - наказ про доплату чиновникам за русифікацію.
1881 р - Заборона проповідувати українською мовою.
1888 р. - Наказ Олександра III про заборону хрещення українськими іменами і заборону вживання Українскої мови в державних установах
1905-1907 рр - репресиї до діячів Української культури.
1910 р. - Циркуляр П. Столипіна про заборону «инородческих товариществ, в том числе украинских й еврейских, независимо от преследуемьіх йми целей».
1918 р., - Початок окупації України більшовиками.
1921-1923 рр. Голод в Україні від політики військового комунізму.
1929-1930 рр. Колективизація - НОВЕ ЗАКРіПАТЧЕННЯ СЕЛЯН !!!
1930 р., - Нова заборона Українскої церкви, заборона інших релігійних конфесій, закриття та знищення костелів, синагог,церкв та молитовних домів.

1932-1933. - Геноцид Українського народу штучним голодомором. Знищено 8 000 000 чоловік.
1933- 1940 - Насильна русифікація (постанови і накази як за царату)
1961 р., - Програма ЦК КПРС про злиття націй у радянський народ i посилену русифікацію.
1965 р., - Репресії проти діячів Української культури.
1978 р., - Деректива про посилену русифіикацію і подібні дерективи були майже до 1990 року.

Дійсно: чому не «велика братска дружба» українського народу з російським народом!?..

Деякі історично-правові аспекти"великої дружби" українського народу з російським. В хронологічному порядку: 1686 р. - Знищення Української православної церкви. Заведення московського "православія". 1687 р. - "Коломацькі постанови" (Вимоги до гетьмана України: взаємодіяти змішаним шлюбам між Українцями і Московитами ( росіян тоді ще небуло, називались просто московіти) 1689 р.- Заборона Киево-Печерській Лаврі друкувати книги без дозволу Москви. 1690 р. - "Анафема» Московського собору на велику кількість Українских книг (П. Могили, К. Ставровецького, І. Галятовського, Я. Барановича, А. Радивиловського, І. Славинецького та інших написаних українською мовою) 1708 р.,- Знищення Петром 1 Гетьманської столицi Батурин. "пташенята гнізда" по звірячому вирізали всіх жителів , включно дітей, літніх людей і жінок. 1709 р. 1720 р. 1721 р. 1729 р 1755, 1766, 1769, 1775, 1786 рр. - Накази царів і синоду про заборону книговидавництва на українській мові . 1764 р. - Інструкція Катерини ІІ князю Вяземському про посилення РУСИФіКАЦії Смоленщини, Прибалтики, Фінляндії, України. 1764 р., - Наказ про ліквідацію Гетьманського правління. 1769 р. - Наказ про вилучення у населення книг написаних українськю мовою 1775 р., - Знищення Запорiжської Січі. 1783 р., - Заведення КРІПАТСТВА НА УКРАЇНІ ! 1784 р. - русифікація пoчаткової освіти в Україині. 1786 р. - заборона церковної богослужби українською мовою 1817 р. - Закриття Києво- Могилянської академії. 1831 р - Знищення Магдебурського права. 1863 р., - Валуєвський циркуляр, Про заборону Української мови. 1869, 1886 рр. - наказ про доплату чиновникам за русифікацію. 1881 р - Заборона проповідувати українською мовою. 1888 р. - Наказ Олександра III про заборону хрещення українськими іменами і заборону вживання Українскої мови в державних установах 1905-1907 рр - репресиї до діячів Української культури. 1910 р. - Циркуляр П. Столипіна про заборону «инородческих товариществ, в том числе украинских й еврейских, независимо от преследуемьіх йми целей». 1918 р., - Початок окупації України більшовиками. 1921-1923 рр. Голод в Україні від політики військового комунізму. 1929-1930 рр. Колективизація - НОВЕ ЗАКРіПАТЧЕННЯ СЕЛЯН !!! 1930 р., - Нова заборона Українскої церкви, заборона інших релігійних конфесій, закриття та знищення костелів, синагог,церкв та молитовних домів. 1932-1933. - Геноцид Українського народу штучним голодомором. Знищено 8 000 000 чоловік. 1933- 1940 - Насильна русифікація (постанови і накази як за царату) 1961 р., - Програма ЦК КПРС про злиття націй у радянський народ i посилену русифікацію. 1965 р., - Репресії проти діячів Української культури. 1978 р., - Деректива про посилену русифіикацію і подібні дерективи були майже до 1990 року. Дійсно: чому не «велика братска дружба» українського народу з російським народом!?..