Спогади про Житомирське музичне училище та студентські роки -Михайло Севрук

    Згадка про молоді студентські роки , про людей яких добре знав та пам'ятаєш і яких цілу вічність не бачив приходить зненацька, мов у сні, як фата моргана, якимось невидимим потайним шляхом увійде до голови та й руйнує сучасний стан спокою.Починає битися скоріше серце , не спиться і думки у спогадах калейдоскопом прокручуються ніби фільмові кадри перед очима , линуть у далекі молоді роки, де все ще було невідоме , таємне? У ті молоді студентські роки, коли життя сповнене надій у майбутнє і кожний мріє по- своєму призвичаїтись у суспільстві .І саме призвичаїтись, або пристосуватись.Існуюча система створювала такі обставини, що людина мусила влаштовуватись і пристосовуватись,адже по- іншому не було можливості жити.
    Навчаючись у Житомирському музучилищі ім.В.С.Косенка на різних відділах молоді студенти здебільшого у віці 15-20 років, але були і старші створювали окрему комунікаційну систему спілкування та окрему скупину, де діяли свої неписані закони та правила у стосунках. У гуртожитку по вулиці «Першого травня, 22 А», який належав культ-освітньому училищі, музичне училище лише орендувало там кімнати для своїх студентів. Вільний вхід до гуртожитку був не можливий. Завжди були присутні постові-вахтери, здебільшого то були пенсіонерки, які ретельно перевіряли всіх хто приходив.Дівчата і хлопці були відокремлені перегородкою, двері якої завжди були замкнуті і лише вранці, коли прибиральниці мили підлогу, відкривались на останньому поверсі.Тоді було можливе спілкування між дівчатами та хлопцями. Взагалі, до дівчат не заборонялося ходити, але тільки до 22 годин.
    Проживши в гуртожтку 4 роки з перервою( 2 роки армії), зазнав багато різних за специфічними ознаками типів людей. Приходилося спілкуватися як з студентами музучилища так і культ-освітнього училища.В кімнатах жили здебільшого однодумці, або підбирались за симпатіями, стосунки яких протягом навчання і спілкування набували довірливої форми. Одним словом, існувало мирне співжиття різних за характерними і психічними ознаками людей.
Музичне училище - це специфічний учбовий заклад , де постійно проводиться селекція та відбір шляхом академічних концертів та екзаменів.Студенти, згідно учбових планів та програм, повинні протягом року напам'ять вивчати різноманітні твори, і виконувати на академічних концертах або екзаменах, щоб перейти на інший курс.Однією з важливих проблем була мала кількість аудіторій для занять.Пам'ятаю, коли навчався на першому курсі у 1967 році в училищі, нам з однокурсниками приходилось вставати о 5 годині ранку і чекати на холоді, поки його відкриють. Було це ще в старій будові училища. Прибиральниці , тоді їх чомусь називали технічками, відкривали вранці о 6 годині будову училища і флігель в якому мали класи духовики , народники , клас контробасу( Фіма Печерський). Мостовий І.М. мав маленьку майстерню, в якій весь час працював, виготовляючи тростини для гобоя, кларнета та фогота, або ремонтував музичні інструменти. Все, що можна було полагодити, він лагодив . Мав він золоті руки, а перше за все голову.Учбові кімнати для занять першокурсникам як правило були недоступні.Займалися духовики по декілька чоловік у кімнатах та грали довгі ноти, щоб покращати звук та інтонацію.Погравши довгі ноти , приступали до гам та етюдів.Потім вже йшли снідати, хто що мав. Після сніданку йшли на заняття.Фактично мені навчатися було легко тому, що мав вже закінчену середню освіту (десятирічку) і був звільнений від загальноосвітніх предметів .Вивчав тільки дисципліни повязані з музикою, спеціальні предмети, психологію та педагогіку.Фізкультура проходила в невеличкому будиночку де прожило декілька викладачів, та старі пенсіонери,бувші педагоги.Там був побудований маленький зал , сцена, а за нею кабінет фізрука Валейникова Бориса Леонтійовича, який нас не дуже перевантажував заняттями, враховуючи специфіку навчального закладу.Був то добрий чоловік -фронтовик.
Час коли приходив обід майже всі студенти вишикувались у чергу їдалні «Берізка» при Житомирському пед інституті.І до сьогодні пригадую ту одноманітну страву якою ми харчувалися.За недоліком грошей брали юшку, яка була надно юшкою та прозорою, котлету, два куски хліба і чай.І все це за 18 копійок.Таким чином економили гроші, щоб потім подивитися фільм в одному з кінотеатрів Житомира .А їх було декілька.Вечором гуртом всією кімнаою готували вечерю , велику каструлю супу або смажили картоплю.На спільній кухні готували по черзі.
    Навчаючись після служби в армії у новій будові музучилища з харчуванням було трохи краще, тому що фінансовий стан був кращий.Маючи гроші студенти ходили в ресторан «Будинку офіцерів» або в їдальню Міськвиконкому. Організувавши свій весільний ансамбль грали весілля на Крошні та в селах Житомирської області. Складався ансамбль- саксофон -Михайло Севрук, труба - Микола Прокопенко (Мацола), баян - Леонід Романенко, ударні -Володимир Єфіменко. Залежно від потреб замовників склад ансамблю мінявся .Інколи до ансамблю добавляли електричну гитару або акордеон. Весільні обряди на Україні здебілше проходять весною та восени і супроводжуються різноманітними дійствами. У подвірї або в садку ставлять стан в якому монтують столи та лави для гостей, яких запрошувалось велика кількість. Горілку в ті часи заготовляли бідонами.Грати два дні на весіллі забирало багато фізичної праці ,особливо для духовика. Окрім того що приходилось довго і багато грати та супроводжувати процесії з ходінням по селі , треба було ще й пити горілку та куштувати велику кількість страв.За гру на весіллі отримували за день 120 карбованців, а за 2 дні 200 -220.Для студентів то був добрий заробіток.Бувало що хтось із ансамблю не міг з якихось причин грати , то давав за себе заміну.На баяні часто грали Леонід Романенко, Володимир Гавриленко,Олександр Сіренко,Олександр Карагаєв, Анатолій Білошицький.На трубі -Павло Герасимчук, Петро Борисенко, Анатолій Домбровський. На ударних -Микола Бутенко, Борис Борухович, Валентин Богоцький. та інші.В різні роки створювались свої за інтересами халтурні ансамблі. Слід згадати , що в 1967 році на саксафоні на весіллях грав Леонід Семенюк, або ще його прозивали «Чомбе» -кларнетист , який вчився у Мостового і після училища був директором музшколи у Чуднові. За стакан (чорнила) вина він мені на одну годину позичав саксофон щоб позайматися.(Ганс) Микола Савицький на тенорі,Олександр Осика , Міля Дорфман-кларнетист, флейта - С.Довбиш.
Цікаво і досить колоритно проходили заняття оркестру під керівництвом Михайла Семеновича Лукашенка (Сусік).Заняття проходили в оркестровому залі за фанерною перегородкою на першому поверсі старого музучилища. М.С.Лукашенко бувший військовий вихованець, закінчив факультет військових диргентів при Московській консерваторії.Життя його нажаль склалося трагічно. Служив він диригентом на військовому кораблі і був опромінений великою дозою радіації . Між студентами ходили балачки , що ніби йому кожні два місяці вливали нову донорську кров?
    У 1970 році на весні він покінчив життя самогубством.Хоронили його у місті Коростишів, там де він і народився.Дирекція училища заборонила студентам їхати на похорон, але всі учасники духового оркестру і хто бажав відїхали, щоб віддати останню шану своєму викладачу. Для студентів це був шок.
    В музучилищі раніше не було класу ударних інструментів, і в оркестрі на барабані і тарілках грали початківці гобоїсти і фаготисти.Саме мені і Віктору Саченку прийшлося пройти оркесторве екзекуційне навчання гри на ударних. Мене Лукашенко посадив на тарілки,а Саченка на великий барабан.У житті ми ніколи не гравли на цих інструментах. Оркестр почав вивчати новий твір «Концертну рапсодію» Бабаєва на азербайжанські теми. Ритмічна структура твору побудована так, що має здебільше лезгіночний характер, де великий барабан б'є на сильну добу, а тарілки на слабку.Спочатку ми зовсім не могли вписатися в ритм.Лукашенко зупиняв і кожного разу виливав на наші голови купу гною, вигукуючі фрази: ,,В какой школе учились?,, ми звісно відповідали в Радомишлі, а він ,, Сразу видно,бездари, дубье,, і так далі..Для нас то був шок і душевні муки, аж доки ми не навчились На весні 1968 року В.Саченко пішов служити в армію, а мені прийшлось самому грати на барабані і тарілках.Влітку 1968 року Житомирьке музучилище з концертом виступало у Рівенському музучилищі, то був обмін концертами та налагодження дружніх стосунків.На той час директором у Рівному був бувший випускник Житомирського музучилища Фесай П.М. Була цікава поїздка , на полях цвіли дикі маки , і вся Полісська природа дихала свіжістю та красою лісів і лугів через які проїзджали автобуси.Я вже сам тоді грав на барабані і тарілках «Концертну рапсодію» , за що мене Лукашенко похвалив.Для мене молодого хлопця була підтримка не абияка.Лукашенка я знав ще з вступних екзаменів .Коли вже були здані всі екзамени і залишився останній з історії СРСР. Він весь час курирував абітурієнтів , тому що був завідуючим духового відділу.На екзамені я витягнув білет де було три запитання.Перші два по історії Россії ,другий з історії загальної, а третє запитання було про три пленуми ЦК КПРС 1964 року.Відповівши на перші два запитання я на третьому почав заїкатися і вигадувати, бо не знав тогочасну політичну ситуацію, та й не цікавився. Вчитель Микола Будзинський запитав звідки я і чому не знаю це запитання. Почувши відповідь, що я з Радомишля, він мені відповів,що й поїду до Радомишля.Я відмовчувався, а він сказав, щоб я сів та ще подумав.Нас осталось декілька чоловік.Памятаю там була дівчина , яка потім навчалася на теоретичному відділені за призвіщем Тичина, я запитав у неї про ці пленуми, але вона нічим не могла мені допомогти.Лукашенко зайшов і побачивши мене стурбованого запитав, чому я ще сиджу.Я йому відповів ,що незнаю відповідь на останнє запитання, а вчитель який приймав єкзамен сказав щоб я сів і подумав, та можливо щось згадаю.Тоді він підійшов до Будзинського і запитав чи міг би він поставити мені трійку.Той відповів що так.Справа була вирішенга в одну хвилину.Я отримав трійку до екзаменаційного листа, а Лукашенко сказав мені: «Їдь до дому і скажи батьку нехай купляє гобой» .Інструмент з такою дивною назвою в той час мало хто знав серед моїх родичів та знайомих.
    Протягом навчвння Лукашенко завжди піклувався про духовий відділ та забезпечення гуртожитком або стипендією.Був він суворий дисциплінований ,завжди охайний і цього вимагав і від студентів. Останній раз зустівся з М.С.Лукашенком у жовтні 1969 року, коли я отримав відпустку під час служби в армії. .Приїхавши до Житомира побачився з друзями та знайомими і хотів відїхати до Радомишля щоб побачитися з батьками.Памятаю як стояв на ганку перед училищем і до мене підійшов Лукашенко.Він завжди був уважний і побачивши мене розпитував про службу в армії, який репертуар грає наш оркестр та інше.А потім зненацька сказав ,що я йому вже майже колега і можу з ним піти десь посидіти.Пішли ми, а вірнійше Лукашенко завів мене в кафе «Райдуга» на бульварі яке тоді тільки відкрилося. Саме там він попрохав щоб я замовив 100 грамів шампанського і 100 коньяку і щоб буфетниця все налила до однієї склянки, і плитку шоколаду.Такого коктейлю я ніколи не вживав і після випитого відчув трохи спяніння.Потім Лукашенко сам вже замовлював декілька разів і сам платив.Вже не памятаю як довго ми там були і скільки випили.На автобус до Радомишля я таки встиг, а Лукашенка вже більше не бачив.
У серпні 1968 року війська збройних сил СРСР та Варшавського пакту здійснили окупацію Чехословаччини. Почався активний рух військової техніки.Над головами пролітали різноманітні літаки, гелікоптери .На шляху між Житомиром і Києвом, було зконцентровано величезне скупчення військової техніки, танки, бронетранспортери , різноманітні автомобілі з антенами (звязок).Обабіч магістралі були прокладени товсті чорного кольору кабелі.В лісах і на галявинах тисячі військових були у тимчасових лагерних містечках із палаток. По телевізору і в радіо нас пресвідчували що це було потрібно зробити раніше ніж війська блоку НАТО і США змогли окупувати цю країну. В 1968 році мені виповнилося 18 років і я готувався до служби в армії, адже в той час не було іншого виходу. В голові весь час вертілась думка, як так ,що війська чужих країн в мирний час окупували меленьку середньо-європейську країну? Зважуючи те, що в невдовзі буду призваний на службу в армію мені не хотілося приймати участь у ганебній окупації землі з відки походив мій чеський рід. Отож я домовився зазделегідь з війсьовим диригентом із Овруча к-ном Г.В.Відомським, що він мене візьме в оркестр. Він пообіцяв і виконав свою обіцянку взявши мене до військового оркестру, за що я все життя йому вдячний.
Серед багатьох поколінь в музучилищі в різні роки навчалось дуже багато талановитих музикантів, які після закінчення училища навчалися в різних учбових закладах СРСР.Щоб простежити і дослідити людський потік, який пройшов стінами музучилища, потрібно досліджувати не один рік. Саме дослідження ,адже з розпадом СРСР велика кількість людей емігровала у різні кінці світу.Географічне розселення людей з бувшого СРСР пройшло в такій величезній кількості, що за всю історію людства, в тому числі і війни і тд., ще не було такого переміщення людей.Це США, Німеччина, Ізраіль, Польща, Великобританія, Чехія, Словакія , Канада Аргентіна, Італія, Іспанія та інші. Люди виїхали, самотужки навчилися мов, дехто навчався в різних коледжах, курсах , щоб придбати нову прфесію, згідно потребам тієї країни до якої ємігрував той чи інший переселенець, репатріант і т.д.Увійшовши в культурні середовища цих країн , переселенці самі збагатилися , вібравши в себе культурні надбання місцевих народів та пропогують принесені з собою з України культурні звичаї ,обряди, знання тощо. З тієї інформації яка нам в сучасній ситуації можлива через інтернет можна засвідчити ,що жодний емігрант ,наш краян чи земляк будь -хто, німець,українеець,єврей чех,поляк не жебракує і не краде а займає гідну і відповідну позицію в суспільстві .Музиканти по своїй природі дуже відповдальні люди, вони досить чутливо і вимогливо підходять до кожної справи за яку беруться .
    Згідно відомостей з різних джерел про випускників можна з впевністю підтвердити той факт ,що велика кількісь їх поступила в різні роки до консерваторій,музпедів та інститутів культури.Усі відділи :духовий , народний , фортепіанний, хорового диригування, струнний мають багато випускників котрі закінчивши ВУЗи працюють або працювали у відомих оркестрах, хорах, театрах на педагогічній праці.Навіть виїхавши за кордон на постійне місце проживання можу з великою впевністю підтвердити , що кожен зміг себе реалізувати і житомирське музучилище може тільки пишатися такими випускниками.Ці люди ,не залежно від національності і самосвідомості являються великими патріотами України.Вони всі як правило в різні періоди свого життя навідуються в рідні місця та на могили предків і з достойністю співчувають українському народові, що так довго ще пручкається в тенетах московської кабали.Ось невеликий список поступивших у ВУЗИ: Набедрик,Чорнорудський , Цибенко-піаністи,О.Шиндель,композитори -Ольшевський С.,Ольшевський В.,С.Жуков, Коровіна , духовики флейта -Надточій, М.Паршин , Войналович М., Матвієнко О, гобої-М.Севрук, В.Гончаренко, М,Бірета, Я.Пінчук, кларнети-Л.Джурмій В.Заяць, Б.Фішерман, В.Янковський , Б.Турчинський , М.Глузман, Г.Глузман ,О.Кравчук, О.Фесюк, Гуцуляк,трубачі -П.Герасимчук, М.Гудзь, Ю.Лобода.М. Грицюк, А.Домбровський, Голоскевич, Зузанський, Валторністи -П.Матяж, В.Шиш, Я.Черний, В.Черний, В.Матвійчук, О.Семенов, баяністи - Бажалкін, Лісовий В, А.Білошицький, О.Карагаєв, О.Сіренко, Точкова, Арцибасов, Лопата ,В. Редчиць, Ю.Турчин, В.Омельчук, В.Штенгольц, В.Гавриленко,тромбон -Г.Ройтфарб, І.Йотко, Д.Шапіро,туба -Пінчук,В. Клименко, Б.Мойсеенко,В. Уницький,Є.Розенфелбд, віолончель -Музиченко Т., контробас -В.Волошин, О.Ланіс,О.Ческіс,Р. Готліб , хормейстери-Чумак, Красовський ,Свинцицький В., Ж.Стаднік, Г.Харковина , В.Хіля, Кириченко,скрипалі - Л.Єйсмонт, Д.Вакс та інші.